Аналізуючи події, що відбувалися в пенітенціарних закладах під час окупації на Херсонщині, я постійно задаю собі питання: «Чому співробітники установ маючи громадянство України ставали зрадниками та колаборантами? Що їх змусило перейти на бік ворога?» Мені здається, що це більш духовна проблема, ніж соціальна. Але як би там не було, відповіді на ці питання треба шукати. По-перше це потрібно, задля профілактики явища зрадництва у майбутньому.
Важко занурюватись у свідомість особистості, але можна побачити передумови зради, якщо спостерігати за поведінкою людей, за їх уподобаннями та вчинками. Перед вибором – чи бути вірним присязі, чи стати зрадником, людина пройшла певний життєвий шлях і маючи певний досвід, сформулювала підсвідому мотивацію до вчинків.
От же про мотивацію зрадників по пунктах:
1. На першому місці – це користь. Ще древніми у Біблії було сказано, що корінь усякого зла – це сріблолюбство. За свідченнями ув’язнених херсонських колоній, колаборанти вихвалялися своєю зарплатнею, яку вони отримували від окупантів. Вона була більше ніж удвічі, чим вони отримували при Україні. А це значить, що їх професійний вибір був не за покликанням, а чисто як спосіб заробітку. Саме такі співробітники найпершими схильні до корупції та неправомірних «заробітків» на своєму робочому місці. Це завдяки їм наркотичні речовини та інші заборонені речі потрапляють до камер засуджених та ув’язнених. Це саме такі службовці організовують тіньові підприємства в виправних колоніях; експлуатують ув’язнених задля власного збагачення; створюють цілі схеми для вимагання коштів з засуджених та їх родичів. Висновок – користолюбна та схильна до корупції людина є потенційним зрадником. Якщо зрада дає прибуток, то більш ніж ймовірно такі особистості не вагаючись продадуть не тільки Батьківщину, а і рідну маму. У людини, яка шукає виключно свою вигоду, є тільки одна «святиня» та цінність – це гроші. Все інше для них – це сміття під ногами. І думають вони виключно шлунком. А шлунках ні ідеології, ні принципів немає і бути не може. Бізнес понад усе. Все інше – це спосіб збагачення.
2. Менталітет радянської людини. Російська Федерація, як правонаступниця СРСР нічого не зробила для декомунізації держави, а навпаки почала через пропаганду цементувати свідомість своїх громадян радянськими наративами. Увесь її культурний контент (телебачення, кінематограф, естрада, сучасна література, державні свята, пам’ятники і т. п.) просякнутий радянщиною, імперською ідеологією та кримінальною романтикою. Тільки сліпий цього не бачить. Уся російська пропаганда базується на підґрунті російської імперії та радянського союзу. Не дивно, що всі споживачі цього російського продукту мають викривлене сприйняття дійсності та ототожнюють себе, так чи інакше, частиною так званого «русского мира». На свідомому чи на підсвідомому рівні такі «совки» та «ватники» – є потенційними зрадниками. Вони ніколи не будуть патріотами України. Хіба що на рівні любителів сала, вареників, борщу та ковбаси. Бо їм «какая разніца», як називається їхня вулиця, головне, щоб там був асфальт та освітлення. Таких ментальних радянських рабів дратують питання про державну мову, віру, національну культуру та всього, що є цінним для свідомих громадян України. День «победобєсія» 9 травня для них важливіший, ніж міжнародний день пам’яті 8 травня. За святкування «23 лютого» і «восьмого березня», будуть до посиніння триматися зубами, бо то «святе». Вони вірять у всяку конспірологічну маячню на кшталт, що у всьому винні «жиди» та «масони». Для зрадянщених «малоросів» ідеальними політиками є такі, як самопроголошений диктатор Білорусі Лукашенко, бо він «крєпкій хазяйствєннік» і у нього в країні «порядок». І путін для них не ворог, бо «не все так однозначно». А от «Европа», «Захід», «Америка», то там одні вороги і «гомосєкі». От скажіть, невже не зрозуміло, що людей з такою ментальністю на гарматний постріл не можна допускати до праці в державні органи, а тим більш в правоохоронні структури? І що це за працівник пенітенціарної системи, який розмовляє на «фєні» і цілодобово слухає радіо «Шансон»? Ментально – це такий же злодій, але тільки у формі. Саме із цієї категорії «совків» та «ватників» найбільше зрадників та колаборантів. Їм навіть грошей не треба. Бо ними рухає заздрість та жага помсти усьому прогресивному, успішному і не схожому на них. Бо вони вважають, що увесь світ винен у їхньому нікчемному житті. Коли такого питаєш, чому він ненавидить Україну, то він відповідає: «А, що мені ця Україна дала?» Ця категорія бидла, найбільш небезпечна, бо її ворогам не треба мотивувати та заохочувати, вони самі пропонують себе окупантам. І якщо за зраду ще платять гроші чи дають шмат ковбаси, то вони аж бігом біжать прислуговувати рашистам без усяких вагань та докорів совісті. Найнижчий щабель колаборантів складається саме з таких осіб. Особисто для мене справжня декомунізація – це люстрація. Це набагато ефективніше ніж війна з пам’ятниками «руского мира». Як би в державних установах завчасно слідкували за внутрішнім світом своїх співробітників, то колаборантів не було б взагалі. Хіба що тільки з числа завербованих спецслужбами. Не дивно, що колаборанти лютою ненавистю ненавиділи в тюрмах все українське. За звичайне привітання українською мовою, ув’язнених били та закривали до карцеру на два тижні.
3. Патологічний садист, що стверджується, як особистість за рахунок насильства та приниження над іншою особою. Найбільш затятими садистами були колаборанти з числа оперативних співробітників та «режимників». Це не дивно, бо саме в цих підрозділах акумулюються особи схильні до насильства. Як то кажуть, професія такого вимагає. Але і всі інші колаборанти також були не із числа «рожевих поні». Бити та катувати ув’язнених для них було, як води попити. В пенітенціарній системі людина, яка схильна до насильства, має залізне виправдання свого збочення. Бо вони вважають, що саме через насильство над ув’язненими вони роблять добру справу. Вони вважають, що таким чином досягається справедливість. «Злодіїв треба карати, бо вони справедливо заслуговують на помсту», – така правда їхнього життя. Їм все рівно під чим прапором реалізовувати своє бачення і розуміння справедливого світоустрою. В українській пенітенціарній системі було проголошено курс на реформу, щоб місця позбавлення волі відповідали європейським стандартам. А це значить, що система має бути виключно виправною, а не каральною. Самі розумієте, що садисту стає не зовсім комфортно працювати в таких умовах. А тут росіяни надають таку чудову можливість бути самим собою та ще схвалюють такі «здібності». ГУЛАГ – не терпить гуманізму, як і могила живих людей. Не дивно, що коли вони забивали кийками ув’язнених, то примовляли: «Ну, що єврозеки! Це вам не Україна! Це росія – матушка! Звикайте. Тепер так буде завжди». Людина, яка схильна до насильства або схвалює його, не має права працювати з людьми, бути наділена владою та працювати в виправних закладах. Таким потрібен психолог, або навіть психіатр. Взагалі, по суті, вони самі є злочинцями.
4. Боягузтво. Зраджує та погоджується на співробітництво з ворогом із-за страху за своє життя чи за загрозу небезпеки своїм рідним. Ця категорія зрадників найтрагічніша, бо свій вибір вони робили під примусом. І у цих випадках треба прискіпливо розбиратися. Не всі можуть бути героями. Люди можуть ламатися. І є люди малодушні. І особливо важко тим, кого шантажували рідними. Наприклад досі невідомо за яких обставин пішов на співробітництво з росіянами начальник СІЗО м. Херсона. За свідченнями ув’язнених він до останнього тримався, очікуючи розпоряджень від вищого керівництва. Але окупанти вимагали свого. Ув’язнені також розповідають, що бачили, як росіяни його вели кудись у кайданках. А його рідні розповідають про катування, яке чинили над ним окупанти. СІЗО росіяни взяли штурмом, а потім записали відео з начальником СІЗО, в якому він розповідав, що він агент СБУ і йому доручили організувати бунт серед ув’язнених. Тому росіянам довелося цей бунт придушувати. Цю новину «розкручували» по усім російськім ЗМІ. Потім він працював на посаді, яку йому надало «нове» керівництво в «управлінні служби виконання покарань по Херсонській області». По факту це державна зрада. Але, хто знає, як би було, якщо на його місці опинився кожен з нас. Очевидно, що вірність потребує страждань, щоб вистояти у випробуваннях. І зрада може бути, як самогубство або смерть, після якої ти знову живеш. Але це вже не ти.
