Більшість із тих, кого в Бердянську викрадають російські військові, утримують у місцевій колонії. Напередодні повномасштабного вторгнення Росії в Україну Бердянську виправну колонію № 77 (на тюремному російськомовному сленгу — «топори»), яка до того мала мінімальний рівень безпеки і де покарання відбували чоловіки, вперше засуджені за нетяжкі злочини, перейменували в Приморську виправну колонію № 145 з максимальним рівнем безпеки. Ця колонія мала дурну славу через нелюдські умови утримання в’язнів. Коли ж її зайняли російські окупаційні війська, в’язниця перетворилася на безжальну катівню.
Тепер тут утримують не лише чоловіків, але й жінок. Та найголовніше — без жодної на те законної підстави. Серед в’язнів — здебільшого мешканці окупованих територій Запорізької області, зокрема жителі Бердянська, Мелітополя і Приморська. За інформацію МІПЛ, отриманою з місцевих джерел, наразі в колонії перебуває більше тисячі людей. Серед них — колишні військові, цивільні, вчителі, бізнесмени.
«Основну масу людей возять у 77 колонію. У них там штаб», — розповідає на умовах анонімності місцева жителька, яка кілька місяців тому пройшла цю катівню. Під час розмови з МІПЛ вона говорить, що в колонію забирають активістів, учителів, соціальних працівників, волонтерів. Її під час допитів били, катували електричним струмом. За словами жінки, ув’язнених намагаються зламати, аби ті перейшли на бік ворога. Для цього використовують будь-які методи психологічного і фізичного тиску. Окрім електричного струму, наприклад, наставляють на людину автомат, б’ють по кінчиках пальців.
Одним із постраждалих, який пройшов жорнова Бердянської колонії, є Назар Гордєєв, цивільний, який у 2018-2020 роках служив у полку МВС «Азов». У Бердянську росіяни викрали його 14 квітня, а за тиждень привезли додому, де провели обшук.
Із Назаром Гордєєвим зняли «сюжет», який опублікували на «телеканалі» «Крим 24″
«Приїхало кілька машин військових зі зброєю. Увірвалися до хати, поламали ворота, вибили двері. Вдома була дружина Настя з дитиною і своїм батьком, — розповідає пані Ніна, мати Гордєєва. — Привезли Назара, побитого. Він не міг стояти на ногах, його тримали. Руки порізані від кайданів. Вони знімали фільм, ніби в дитячих речах лежить пістолет, а серед іграшок у вітальні поклали щось схоже на гранатомет. Вкрали речі, всі документи, золото, гроші, ноутбуки, фотоапарат, навіть постіль і одяг. Постійно принижували Назара, били його по обличчю і голові. Це відбувалося просто на очах дружини і її батька, але на відео цього немає. Я впевнена, що він під тиском розказував певну інформацію про те, як живе “Азов”».
За два тижні потому на телеканалі «Крим 24», який транслюється в окупованій АР Крим, вийшов пропагандистський сюжет. У ньому показали пістолет, який нібито окупанти знайшли серед дитячих речей, а Гордєєва разом із іншими «нацистами» пропагандисти-телевізійники записали в наркомани.
Чоловік, який сидів разом із Назаром і з міркувань безпеки тепер не дозволяє називати своє ім’я, переконує, що знятися для ролика Гордєєв погодився після того, як російські військові пригрозили розправитися з його сім’єю.
«У колонії їх утримують у нелюдських умовах, б’ють, а медичну допомогу надають лише тоді, коли люди довгий час не приходять до тями, — переповідає слова тих, хто звідти вийшов, пані Наталя, тітка Назара Гордєєва. — Там все, що хочеш, може бути, бо вони нікого туди не пускають. Навіть лікарів із місцевої лікарні не пускають, бо мають якихось своїх. До Назара, як до колишнього азовця, ставилися з особливою “пристрастю”. Одним із видів катування в колонії є обливання чоловіків окропом нижче пояса».
Співкамерник Гордєєва розповідає, що Назара забирали через день, били, а в камеру приводили непритомним. Лікаря викликали лише тоді, коли чоловік кілька годин не приходив до тями. За його словами, російські військові намагаються перетягнути полонених на свій бік. Тих, хто погоджується співпрацювати, відпускають. Зазвичай це бізнесмени, які можуть заплатити за своє звільнення.
21 червня російські військові дозволили Назару телефоном поговорити з дружиною. «Він сказав, що змушують важко працювати, що він виснажений, що нога не гоїться, — переповідає розмову його тітка пані Наталя. — Просив, щоб вона трималася, не слухала, хто і що там говорить. Після цього зв’язку з ним не було».
27 червня бабця Назара вкотре пішла в Бердянську колонію, але їй повідомили, що чоловіка там немає. Аналізуючи причини, через які росіяни затримали Назара, рідні вважають, що не обійшлося без зрадника.
«Зі слів дружини Назара, напередодні телефонував його товариш і запросив на зустріч, — розповідає пані Ніна, мати Гордєєва. — Назар пішов туди, але що з ним сталося — ми не знаємо. Є припущення, що його просто здав друг, який працює на російську владу. Друга звати Микола, він на волі».
