Будь-яке тримання в ДІЗО чи в умовах іншої ізоляції може вказувати на неналежне поводження чи катування засудженого.
Європейський комітет з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (КЗК) наголошує (Витяг з 21-ої Загальної доповіді, опубліковано 2011 року: https://rm.coe.int/16806cccc5), що таке ув’язнення може мати надзвичайно руйнівні наслідки для психологічного, соматичного та соціального здоров’я цих осіб. Такі руйнівні наслідки можуть виникати негайно та посилюватися залежно від того, як довго триває цей захід і наскільки невизначеним він є у часі. Найбільш важливим показником шкоди, яку може заподіяти утримання в одиночній камері, є значно вищий рівень самогубств серед ув’язнених, щодо яких застосовується такий захід, ніж серед ув’язнених у цілому в тюремній установі. Тому очевидно, що одиночне ув’язнення само по собі потенційно створює проблеми, пов’язані із забороною катувань і нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
Для перевірки того, чи є застосування будь-якого специфічного заходу виправданим, доцільно використовувати традиційні критерії, закріплені в положеннях Європейської конвенції з прав людини і розвинуті у практиці Європейського суду з прав людини:
(a) Пропорційним: будь-яке додаткове обмеження прав ув’язненого повинно бути пов’язане з реальною або потенційною шкодою, яку спричинили або можуть спричинити його дії (або з потенційною шкодою, якої йому може бути завдано) в пенітенціарній установі.
(b) Правомірним: необхідно передбачити в національному законодавстві відповідні положення для кожного виду одиночного ув’язнення, що допускається в країні. Ці положення мають бути розумними. Їх необхідно повідомити у зрозумілій формі всім, хто може піддаватися одиночному ув’язненню. У законі слід чітко визначити конкретні обставини, за яких кожний вид одиночного ув’язнення може бути застосований; осіб, які можуть його призначати; процедури, яких мають дотримуватися такі особи; право ув’язненого висловлювати свої погляди в рамках процедури прийняття рішення про застосування одиночного ув’язнення; вимогу інформувати ув’язненого, щодо якого було вирішено застосувати такий захід, у якомога докладнішій формі, про підстави прийняття такого рішення (зрозуміло, що у певних випадках можуть існувати розумні підстави не надавати специфічної інформації з причин дотримання безпеки або в цілях захисту інтересів третіх осіб); періодичність та порядок перегляду рішень, а також процедуру оскарження рішень.
(c) Підзвітним: повинні здійснюватися та зберігатися докладні записи стосовно рішень про одиночне ув’язнення особи та стосовно перегляду таких рішень. Записи повинні чітко вказувати на фактори, які було взято до уваги при винесенні рішень, та на інформацію, на яку вони спиралися.
(d) Необхідним: правило, згідно з яким допускаються тільки такі обмеження, які є необхідними для безпечного і належного утримання особи та дотримання вимог правосуддя, однаковою мірою застосовуються і до осіб, що перебувають в одиночному ув’язненні.
(e) Недискримінаційним: при прийнятті рішення про одиночне ув’язнення особи треба стежити не тільки за тим, щоб бралися до уваги всі питання, які є важливими у справі, але також за тим, щоб не бралися до уваги ті питання, які не мають значення для справи. Органи влади повинні стежити за застосуванням будь-якого виду одиночного ув’язнення для того, щоб переконатися, що цей захід не застосовується непропорційно, без об’єктивного і розумного виправдання і не є спрямованим проти конкретного ув’язненого або групи ув’язнених.
Стаття 10 КВК України передбачає, що:
- Засуджені мають право на особисту безпеку.
- У разі виникнення небезпеки життю і здоров’ю засуджених, які відбувають покарання у виді арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі, вони мають право звернутися із заявою до будь-якої посадової особи органу чи установи виконання покарань з проханням про забезпечення особистої безпеки. У цьому разі посадова особа зобов’язана вжити невідкладних заходів щодо забезпечення особистої безпеки засудженого.
- Адміністрація установи виконання покарань вживає заходів до переведення засудженого в безпечне місце, а також інших заходів до усунення небезпеки, вирішує питання про місце подальшого відбування ним покарання».
Як перебачено в Порядку здійснення заходів щодо забезпечення безпеки осіб, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах (наказ Міністерства юстиції України від 25.04.2017р. № 1408/5), «3. Отримавши заяву або повідомлення про загрозу безпеці засудженого, начальник слідчого ізолятора або установи виконання покарань вживає заходів щодо переведення засудженого в безпечне місце та здійснює перевірку заяви чи повідомлення.
Перевірка заяви чи повідомлення про загрозу безпеці засудженого здійснюється не більше трьох діб, при цьому з’ясовуються джерела загрози та встановлюються особи, від яких вона може надходити.
За результатами перевірки начальник слідчого ізолятора або установи виконання покарань зобов’язаний протягом трьох діб прийняти рішення про застосування або про відмову від застосування заходів безпеки, про що повідомити заявника.
Тобто, адміністрація установи виконання покарань за кожним фактом зобов’язана зібрати документи, які б свідчили про проведення такої перевірки, визначення кола осіб та інших джерел загрози тощо.
У постанові про поміщення до СДІЗО повинен бути вказаний характер небезпеки чи конфліктної ситуації (це є обов’язковим реквізитом цього документу як за національними нормами, так і за європейськими стандартами).
Також мають закріплюватися обґрунтовані підстави для одиночної ізоляції засудженого або прийматися рішення, що саме цей захід є оптимальним для забезпечення безпеки.
І хоча формально у адміністрації є 30 діб на перевірку усіх цих обставин, це не виключає обов’язку аргументи вже на момент поміщення особи в ДІЗО.
По-перше, Порядком передбачається проведення у 30-денний термін лише інших додаткових заходів щодо перевірки, які не виключають обов’язку вивчення осіб та підстав виникнення небезпеки упродовж трьох днів після отримання заяви про це.
Такі дії полягають в наступному:
«4. Засудженого, стосовно якого прийнято рішення про застосування заходів щодо забезпечення його безпеки, за його заявою чи повідомленням з проханням про забезпечення особистої безпеки, за мотивованою постановою начальника установи або слідчого ізолятора дозволяється тримати в камері ПКТ (ОК), ДІЗО або карцері до остаточного закінчення перевірки заяви чи повідомлення, усунення небезпеки, розв’язання конфлікту або отримання наряду на переведення до іншої установи, але не більше 30 діб.
Рішення керівника слідчого ізолятора або установи виконання покарань про відмову в застосуванні заходів безпеки може бути оскаржено заявником до відповідного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції.
- За результатами перевірки заяви або повідомлення про загрозу безпеці засудженого, вжитих заходів безпеки щодо такого засудженого складається висновок на основі службового розслідування, який у триденний строк затверджується начальником установи виконання покарань чи слідчого ізолятора.
При вирішенні питання про переведення засудженого до іншої установи виконання покарань складається мотивований висновок, який затверджується начальником міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції або особою, яка виконує його обов’язки. До висновку додаються матеріали, зібрані під час перевірки обставин, що загрожують безпеці засудженого.
Визначення установи виконання покарань для подальшого відбування покарання засудженого, щодо якого застосовується захід безпеки, переведення до іншої установи виконання покарань здійснюються відповідно до Порядку визначення засудженим виду установи виконання покарань, направлення для відбування покарання засуджених до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, арешту, обмеження волі та їх переведення, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 лютого 2017 року № 680/5, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 28 лютого 2017 року за № 265/30133, Положення про центральну та міжрегіональну комісії з питань визначення засудженим до позбавлення волі виду установи виконання покарань, місця відбування покарання особам, засудженим до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, арешту та обмеження волі, їх направлення і переведення для відбування покарання, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 лютого 2017 року № 680/5, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 28 лютого 2017 року за № 266/30134».
По-друге, 30 днів – це максимальний строк для перевірки, який не виключає обов’язку перевіряти заяву після її отримання і упродовж меншого строку.
Європейський комітет з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (КЗК) Європейський комітет з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (КЗК) на Європейський комітет з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (КЗК) наголошує на необхідності зведення до мінімуму випадків застосування одиночного ув’язнення в тюрмах, і це не тільки тому, що такий вид ув’язнення може заподіяти шкоди психічному, соматичному або соціальному здоров’ю ув’язнених, але й тому, що він створює сприятливі умови для умисного жорстокого поводження з ними. Комітет вважає, що одиночне ув’язнення повинно застосовуватись у виняткових випадках, як крайній захід і протягом якомога коротшого часу.
