У ніч на 29 липня 2025 року внаслідок ракетного удару по колонії №99 у Запорізькій області загинуло щонайменше загинули 16 осіб серед засуджених, 44 особи отримали поранення та госпіталізовані до місцевих лікарень, більше 50 постраждалих отримали медичну допомогу на місці. 

Подія викликала шок у суспільстві, але ще більший — у родичів ув’язнених, які не могли дізнатись нічого про долю своїх близьких. Уже в перші години після трагедії до нашої організації почали надходити численні звернення від рідних, які не могли додзвонитися ні в установу, ні в Міністерство юстиції, ні до Державної кримінально-виконавчої служби.

30 липня ми особисто телефонували на всі офіційні номери обох відомств. У Міністерстві відповідали, що інформації поки що немає. У ДКВС — взагалі не брали слухавку. Родичі засуджених були залишені наодинці з власним страхом і невідомістю.

Водночас публікації у соцмережах дійсно з’явилися — але з помітним акцентом на офіційну версію та без відкритості до діалогу. Найбільше обурення викликало те, що коментарі під дописом про ракетний удар були обмежені, тобто ані родичі, ані правозахисники, ані журналісти не могли поставити запитання чи висловити позицію.

І лише на третій день після трагедії, 31 липня, ДКВС оприлюднила номер гарячої лінії для родичів. Цей крок варто було зробити одразу, а не після хвилі обурення й публічного тиску. Тим більше — незрозуміло, чому засудженим не надали можливість самостійно зателефонувати своїм рідним після обстрілу. Це — базовий прояв людяності та права на інформацію.

Ми нагадуємо: люди, які відбувають покарання, не перестають бути людьми. В умовах війни держава має не лише охороняти будівлі, а й берегти життя та гідність кожного. Запізніла реакція, відсутність прямої комунікації з родинами, обмеження коментарів — усе це підриває довіру і поглиблює травму.

Ми закликаємо Міністерство юстиції та ДКВС не закриватися від суспільства, а навпаки — діяти відкрито, прозоро і з повагою до кожної людини. Навіть (а особливо) — у найтрагічніші моменти.