Катерина Бодягіна

Розроблена для забезпечення безпеки Європи, система безпеки утримує в пастці колишніх українських в’язнів, зокрема жертв російської окупації, розриваючи сім’ї та не маючи чіткого шляху виходу з правової невизначеності.

Віталій та Богдан Осіпові знайшли притулок від повномасштабного вторгнення Росії в центральній Німеччині, але вже майже два роки батько та син чекають, коли до них приєднається Юлія Гетьман — дружина Віталія та мати Богдана. Сім’ю розділяє вже не сама війна, а база даних Європейського Союзу. 

Ця родина належить до зростаючої кількості українців, які потрапили в пастку, створену архітектурою безпеки ЕС. Громадяни України, які відбувають покарання в українських в’язницях, захоплених російськими військами, або яких окупаційні сили насильно перевели до Росії під час війни, позначаються в Шенгенській інформаційній системі ЄС, як потенційні загрози громадському порядку та внутрішній безпеці.

Юлія Гетьман, яка відбувала покарання за насильницькі злочини у маріупольській в’язниці на початку війни, завершила своє покарання під російською окупацією. Відтоді їй вдалося покинути окуповане місто, але вона не може возз’єднатися зі своєю родиною в Німеччині, оскільки її не пропустили до Європи на польському кордоні, через наданою Німеччиною  забороною на в’їзд до більшої частини Європи.

«Ці люди пережили війну, викрадення та знущання в російських ув’язненнях», – сказала Ганна Скрипка, юрист київської неурядової організації «Захист полонених України». «Вони є жертвами воєнних злочинів, а не загроз безпеці».

Наше розслідування виявило, що українська влада надала правоохоронному органу Європолу імена щонайменше 3738 колишніх в’язнів, які утримувалися у виправних установах на окупованих Росією українських територіях, згідно з документами, з якими ознайомилося POLITICO.

Хоча українська влада стверджує, що не надавала на цих осіб інформацію у Шенгенську інформаційну систему ЄС, але колишні ув’язнені, правозахисні групи та адвокати стверджують, що обмін інформацією збігся зі сплеском заборон на в’їзд, що розлучає сім’ї та залишає колишніх ув’язнених у пастці непрозорих рішень щодо безпеки, які вони не можуть змістовно оскаржити.

«Нам слід бути дуже обережними та не ставитися до українців з тимчасово окупованих територій як до загрози безпеці за замовчуванням», – сказав Тійс Ройтен, нідерландський лівоцентристський депутат Європарламенту та незалежний доповідач Європейського парламенту з питань України. «Українці – наші союзники, вони борються за свою свободу та за демократію».

«Як тільки хтось потрапляє до списку, — продовжив Ройтен, — хто відповідає за його виключення?» 

Від обложеної в’язниці до закритого кордону

Гетьман відбула три роки з п’ятирічного терміну ув’язнення за заподіяння тілесних ушкоджень чоловікові, який, за її словами, напав на неї, коли жіночу виправну колонію № 107 у Маріуполі було відрізано від зовнішнього світу в лютому 2022 року. Адміністрація в’язниці призупинила доступ до телефонів і телебачення, коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення. «Ми підозрювали, що щось відбувається, але не знали, що саме», – розповідає вона.

Невдовзі почався обстріл. Персонал в’язниці втік. Зникли вода та електрика. Туалети були знищені. Жінки копали ями, готували їжу на вогнищах та спали в підвалах. Приблизно через місяць після початку російського нападу на Маріуполь російські війська взяли під контроль жіночу в’язницю міста, піддавши українських ув’язнених, які там утримувалися, суворішому режиму, що характеризувався примусовою працею та свавільними правилами.

«Життя повністю змінилося», — каже Гетьман. «За найменше порушення карали кожного».

За сорок кілометрів звідси чоловік Юлії разом з сином  ховалися у підвалі будинку своїх сусідів, неподалік від будинку, де родина жила разом до ув’язнення Юлії, — виживаючи на консервах, які вони готували на вогнищі. Жоден з партнерів не знав, що інший живий. 

Після майже шести місяців під землею волонтери запропонували Осипову шлях до Європейського Союзу через Росію та Білорусь. Перш ніж покинути Україну, він та його 13-річний син Богдан, незважаючи на російські обстріли, відвідали виправну колонію в Маріуполі.

Осипов пояснив російському солдату біля воріт, що його дружина Юлія є ув’язненною цієї колонії. Солдат впустив його. «Ми побачили один одного і розплакалися», – згадував Осипов.

Гетьман відбула своє покарання через рік. Після звільнення у вересні 2023 року вона планувала поїхати до Німеччини, де Осипов та Богдан оселилися в Ротенбурзі-ан-дер-Фульда, тихому містечку на березі річки, де вже жили їх родичі. Віталій та Богдан прибрали у своїй квартирі, купили продукти — і чекали.

Потім, рано-вранці, Гетьман зателефонувала з українсько-польського кордону, плачучи. «Мене не впускають», – сказала вона, за спогадами Осипова. 

Польська влада на контрольно-пропускному пункті Дорогуськ повідомила їй, що їй заборонено в’їзд до Європейського Союзу. Вони знайшли її ім’я, пов’язане з повідомленням у Шенгенській інформаційній системі. 

У базі даних, яка розділила українську родину

Гарантована свобода пересування в Європі спирається на базу даних.

Шенгенська інформаційна система об’єднує органи прикордонного контролю та правоохоронні органи блоку для обміну сповіщеннями в режимі реального часу під час поліцейських перевірок та вздовж свого зовнішнього периметра. Система складається з центральної бази даних, якою технічно керує агентство ЄС eu-LISA під наглядом Європейської Комісії, національних систем у кожній країні-учасниці та безпечної мережі, що їх з’єднує.

Як і чому особи потрапляють до Шенгенської інформаційної системи, може бути важко відстежити, зокрема й для тих, кого стосуються самі списки. Кожна країна Шенгенської зони відповідає за створення, ведення та забезпечення виконання власних сповіщень, які одразу ж стають видимими та підлягають виконанню в усіх інших державах-учасницях. Хоча національні органи влади офіційно відмовляють у в’їзді на контрольно-пропускних пунктах зовнішнього кордону, якими вони керують, рішення про розміщення сповіщення в ШІС могло бути прийняте раніше іншою державою-членом без участі країни, яка проводила перевірку.

Інформація, що стосується сповіщень SIS, може передаватися через Європол, агентство ЄС з кримінальної розвідки та координації правоохоронних органів, яке не має власних повноважень щодо арештів, але сприяє обміну інформацією між національними органами через координаційні офіси, відомі як бюро SIRENE. Сам Європол не видає сповіщення SIS, але інформація, що передається через агентство, може передаватися державам-членам, які потім самостійно вирішують, чи вводити сповіщення, чи підтримувати його.

Ім’я Гетьмана, схоже, потрапило до бази даних як частина списку колишніх в’язнів на окупованих Росією українських територіях, наданого Європолу на початку 2023 року. Хоча українська влада стверджує, що їхній уряд надав список лише для ознайомлення, ім’я Гетьмана пізніше з’явилося в Шенгенській інформаційній системі «з метою відмови у в’їзді», згідно з рішенням про відмову на польському кордоні, яке переглянуло POLITICO.

Схоже, що сповіщення було видано в Німеччині. Федеральне управління кримінальної поліції країни у відповіді на запит щодо доступу до даних, який переглянуло POLITICO, підтвердило, що сповіщення про відмову у в’їзді було видано Німеччиною та залишається чинним, доки його не відкличе орган, що його видав. (Довідка з польського Управління у справах іноземців свідчить про те, що Польща не відіграла жодної ролі.)

Федеральне поліцейське управління Німеччини заявило, що не існує повсюдного ставлення до колишніх ув’язнених як до загрози безпеці та що йому не відомо про таку практику. Ведомство не відповіло на подальші запитання після того, як ми виявили документи, які свідчать про те, що німецька влада видавала попередження про відмову у в’їзді в кількох таких випадках.

Польські прикордонники повідомили POLITICO, що вони бачать лише ідентифікаційні дані та інструкцію щодо відмови в’їзду, а не причини внесення до списку, і не проводять індивідуальної оцінки на кордоні. Органи видачі можуть законно приховувати цю інформацію з міркувань безпеки, залишаючи постраждалих осіб обізнаними про заборону, але часто не маючи змоги визначити, чому її було запроваджено або як її оскаржити.

Така структура фрагментує відповідальність: інформація перетинає кордони, але прийняття рішень та підзвітність залишаються національними — і часто непрозорими. У п’яти окремих випадках, розглянутих POLITICO, які стосувалися колишніх українських в’язнів, які відбували покарання на окупованих Росією територіях або були примусово переведені російськими військами з українських в’язниць, прикордонні органи в кількох країнах ЄС запроваджували заборони на в’їзд виключно на основі активних сповіщень ШІС, не посилаючись на будь-які проблеми з паспортами, візами, перевищенням терміну перебування чи проїзними документами.

За словами Скрипки, невелика кількість колишніх в’язнів, які все ще мали дійсні паспорти, змогли безпосередньо перетнути кордон з Росії до Шенгенської зони на початку 2023 року. Вона сказала, що їй відомо про п’ять таких випадків, усі з яких сталися до того, як українська влада передала список колишніх в’язнів Європолу. Після цього обміну інформацією, за її словами, щонайменше 10 колишнім в’язням, які намагалися пройти тим самим маршрутом, було відмовлено у в’їзді на кордонах Шенгенської зони. Зараз організація радить колишнім в’язням не намагатися перетинати ці кордони.

Європол підтвердив POLITICO, що обробляє «оперативні дані» з України згідно з давньою угодою про співпрацю, але не уточнив, чи інформація про колишніх українських в’язнів пізніше передавалася державам-членам таким чином, що це сприяло заборонам на в’їзд, встановленим ШІС.

У письмовій відповіді POLITICO Генеральна прокуратура України заявила, що контролює кримінальні розслідування депортації та примусового переміщення українців з окупованих територій до Росії чи Криму — діянь, які згідно з українським законодавством класифікуються як воєнні злочини та злочини проти людяності. Прокуратура додала, що не має інформації, яка б свідчила про те, що колишні ув’язнені, визнані жертвами в таких провадженнях, піддавалися обмеженням за кордоном, зокрема труднощам у перетині кордонів або возз’єднанні з членами сім’ї.

«Чому українська влада передала цей список Європолу, ми не знаємо», – сказав Скрипка, чия київська неурядова організація підтримує українських ув’язнених і документує зловживання, пов’язані з російською агресією. «Яке відношення до цього має Європол?»

Як Шенгенське попередження переслідує українців через кордони

48-річного Василя Солдатова, колишнього українського в’язня, якого під час війни примусово перевели до Росії, у травні 2025 року звільнили до окупованого Росією Криму. На той час його дружина вже жила в Чеській Республіці як біженка від війни, і він сподівався продовжити свою важку подорож безпосередньо до неї.

Солдатов вивчав свої можливі маршрути з Криму до Чеської Республіки. Ще перебуваючи в Криму, чеська влада повідомила Солдатова, що він перебуває під загрозою зникнення в Шенгенській системі, внесеною не Чеською Республікою, а — як і у випадку з Гетьманом — німецькою владою.

У письмовій відповіді, з якою ознайомилося видання POLITICO, чеська поліція заявила, що Солдатова немає в національному реєстрі «небажаних осіб», і наголосила, що не існує загальної практики чи внутрішньої інструкції автоматично розглядати людей, яких утримували на окупованих територіях України або переміщували через них, як осіб, що становлять загрозу безпеці. 

Як законодавство ЄС, так і національне законодавство вимагають, щоб попередження про відмову в’їзду до Шенгенської зони ґрунтувалися на об’єктивних, конкретних для кожної справи підставах. Захисники прав ув’язнених стверджують, що деякі європейські країни порушували цей стандарт, використовуючи натомість автоматичні або колективні групи, як-от узагальнену підозру, що додається до етикетки «колишній в’язень».

Хюг де Сюрмен, директор з правових питань Європейської мережі судових процесів у в’язницях, додав, що хоча українська влада загалом зазначала про ризики примусу або вербування російськими службами безпеки, він не бачив доказів задокументованих, індивідуалізованих оцінок, які б виправдовували застосування загальних заходів без індивідуального розгляду. Без цього, за словами де Сюрмена, ув’язнені, які постраждали від війни, ризикують бути розглянутими як підозрювані за замовчуванням.

Віталій та Богдан не бачили свою партнерку та матір Юлію з літа 2022 року. | Алекс Краус для POLITICO

Міністерство внутрішніх справ Німеччини повідомило POLITICO, що попередження про відмову у в’їзді видаються після індивідуальної оцінки, і що органи влади можуть враховувати інформацію, отриману через Європол, під час оцінки ризиків для безпеки. Міністерство заявило, що не веде статистику щодо того, як часто такі попередження застосовуються до певних категорій, і відмовилося коментувати занепокоєння, висловлені правозахисними організаціями, що колишні ув’язнені можуть розглядатися як такі, що ризикують безпекою, через побоювання вербування російськими розвідувальними службами.

Однак ні Міністерство внутрішніх справ Німеччини, ні Федеральне управління кримінальної поліції не пояснили, як такі індивідуальні оцінки проводилися у справах, що стосуються колишніх українських в’язнів, і чи сприяла інформація, передана через Європол, прийняттю цих рішень.

«Як тільки ім’я починає циркулювати в правоохоронних каналах, його буває дуже важко виправити», – сказав де Сюрмен, який представляє кількох колишніх українських в’язнів у Європейському суді з прав людини.

Як і багато колишніх в’язнів, чиї пересування заблоковано, Солдатов досі не знає точно, як його ім’я потрапило до бази даних. Хоча особи мають право вимагати доступу до даних ШІС, їх виправлення або видалення, запити повинні бути спрямовані до країни, яка внесла сповіщення, а органи влади можуть законно приховувати підстави для цього у справах, пов’язаних з безпекою. У випадку Польщі офіс омбудсмена країни заявив, що коли записи в базі даних базуються на секретній інформації служби безпеки, особи можуть бути не в змозі побачити або змістовно оскаржити докази проти них, залишаючи судовий перегляд основним засобом захисту.

Тим часом Солдатову вдалося повернутися до України за допомогою Управління захисту полонених України, подорожуючи з Криму до Росії, а потім через Білорусь. Він рахує дні до травня, коли чеська влада повідомила йому про закінчення терміну дії наказу про відмову у в’їзді, передбаченого Шенгенською інформаційною системою.

Коли системи безпеки не залишають безпечного шляху

Навіть колишні російські в’язні, які не мають наміру жити в Європейському Союзі, а просто прагнуть проїхати через нього на шляху назад до України, можуть бути заблоковані через попередження про відмову у в’їзді в рамках Шенгенської зони.

Для українців, звільнених з російських в’язниць, законні шляхи виїзду обмежені. Щоб потрапити до України, зазвичай потрібно перетнути західні кордони Росії, зокрема до країн Шенгенської зони, таких як Норвегія, Фінляндія, Естонія чи Латвія, де колишнім ув’язненим, позначеним як члени Шенгенської системи, відмовляють у в’їзді, навіть якщо вони прагнуть лише повернутися до України. 

Тим часом проїзд через Білорусь залишається можливим лише для тих, хто має дійсні українські паспорти — документи, яких багато колишніх в’язнів більше не мають. Східна Україна залишається зоною активних бойових дій.

Зазвичай це змушує тих, хто сподівається виїхати з Росії до України, їхати через Грузію, де колишні в’язні можуть звернутися до посольства України, щоб отримати документи, а потім спробувати продовжити подорож через треті країни. Але коли на російсько-грузинському кордоні виникають проблеми, зокрема відмови у транзиті або тривале адміністративне затримання, подорож може повністю зіпсуватися. Минулого літа 80 колишніх ув’язнених тижнями утримувалися в підвалі без вікон поблизу одного прикордонного переходу, залежачи від благодійних організацій у питанні їжі та медичної допомоги, як стверджували їхні адвокати в Європейському суді з прав людини.

«Люди не можуть возз’єднатися зі своїми сім’ями — і вони навіть не можуть безпечно повернутися додому», — сказав Скрипка. «Заборони на в’їзд, пов’язані з ШІС, стосуються і тих, і інших».

Довге очікування

Для Осипова кожен будній день тепер починається однаково. О 5-й ранку, приготувавши сніданок для сина Богдана, він сідає на приміський поїзд і 30-хвилинно їде до рибопереробного заводу в сусідньому Нойкірхені, де проводить день, промиваючи та сортуючи ікру. Він повертається додому близько дев’ятої вечора, готує вечерю для сина — і готує обід на наступний день.

«На роботі телефонувати заборонено, окрім перерв. Я одразу телефоную Богдану», — каже Осипов. «Моє серце обливається кров’ю, коли я знаю, що він цілий день один».

Вони не бачили Гетьмана з літа 2022 року. «Мій син щодня питає, коли приїде його мама», — каже Осипов. «У мене немає відповіді».

Ті, хто працює над питаннями України в Брюсселі, кажуть, що їм невідомі жодні скоординовані зусилля щодо переоцінки того, як шенгенські системи безпеки застосовуються до українців, які перебували у в’язницях, що контролюються Росією. «Це особлива ситуація, яку потрібно вирішувати по-особливому», – сказав Ройтен, тіньовий доповідач Європейського парламенту з питань України. «В іншому випадку ми ризикуємо розлучати людей з їхніми сім’ями на роки під час війни – і це неприйнятно».

ОРИГІНАЛ СТАТТІ