У ніч на 29 липня 2025 року російська ракета влучила в Біленьківську виправну колонію №99 в Запорізькій області. Загинули 16 осіб серед засуджених, 44 особи отримали поранення та госпіталізовані до місцевих лікарень, більше 50 постраждалих отримали медичну допомогу на місці. Зруйновані корпуси, понівечені людські тіла, розірвані долі.

Ця трагедія — не несподіванка. У 2023 році ми разом  вже офіційно зверталися з вимогою евакуювати засуджених із цієї колонії. Відповідь була чемна. Але порожня.

Відповідь Запорізької обласної військової адміністрації від 12 липня 2023 року свідчить:

• Є постанова Кабміну №934 про порядок евакуації осіб, взятих під варту.

• Є комісія з питань евакуації, створена ще в березні 2022 року.

• Є план евакуації у разі надзвичайної ситуації на Запорізькій  АЕС.

• Є завдання Мін’юсту, Нацгвардії, СБУ, поліції щодо координації дій.

• Навіть визначено колонії, готові прийняти засуджених з №99.

Але є й головне:

«Рішення про проведення евакуації засуджених з ДУ „Біленьківська виправна колонія №99” не приймалося».

Як наслідок, два роки — на бездіяльність. П’ять секунд — на смерть

Замість евакуації — протоколи, плани, комісії.
Замість рішень — тиша.
Замість укриттів — підвали.
Замість безпеки — «немає наказу».

І ось наслідок: 17 осіб  накрило уламками. Держава знову «не встигла».

Фото з офіційного сайту УКРІНФОРМ

У той час, коли пенітенціарні установи в прифронтових регіонах залишаються без евакуації, Міністерство юстиції ухвалює рішення про закриття Бориспільської колонії й будівництво на її місці нового слідчого ізолятора. Кошти — знайшли. Плани — розробили. Пріоритети — зрозумілі.

Але евакуація людей із колонії №99, які жили в 15 км від фронту — не на часі?

Ми не можемо назвати це просто трагедією. Це — безпосередній наслідок відсутності рішень, попри наявність інструментів і попереджень.
Це — свідома бездіяльність, яка в мирний час називалась би службовим недбальством. У воєнний час — це ціна в людські життя.

Ми вимагаємо:

• Публічного розслідування, чому план евакуації не був реалізований.

• Притягнення до відповідальності посадових осіб, які два роки імітували діяльність, а не забезпечували безпеку.

• Евакуації з інших установ у прифронтових районах, поки не пізно.

• Реальної прозорості рішень Мін’юсту щодо розпорядження ресурсами: чому на нове СІЗО кошти є, а на вивезення людей — ні?

Нам відповідали: «Рішення не приймалося». Тепер ми питаємо: «Чиї рішення коштували 17 життів?»

Ця історія — про те, як держава зобов’язалась утримувати людей, але не захищати їх. І тепер за це знову платять не посадовці — а звичайні люди, які опинились у стінах в’язниці не в той час і не в тому місці.