
-
- Автор,Ніна Ахметелі
- Місце роботи,Бі-бі-сі
Майже 60 депортованих Росією українців застрягли на російсько-грузинському кордоні та змушені жити у підвальному приміщенні без права виходу на вулицю. Серед них як колишні ув’язнені, вивезені Росією з українських в’язниць у російські колонії, так і жителі окупованих територій України. Повертатися до Росії їм заборонено, але далі їх уже не пропускають. Єдиний вихід – повернення в Україну через Грузію та Молдову. Але з початку липня цей маршрут виявився закритим, кажуть правозахисники.
«Пекло не закінчується у нас. Нас ніхто не хоче ні пускати, ні пускати. Зараз ми знову перебуваємо у підвалі», — каже Сергій.
Він уже майже місяць мешкає біля грузинського пропускного пункту «Даріалі» на російсько-грузинському сухопутному кордоні.
Тут, між російським пропускним пунктом «Верхній Ларс» і розташованим на грузинській стороні пропускним пунктом «Даріалі», у прикордонному підвальному приміщенні без вікон та вентиляції застряють після депортації з Росії українці, які здебільшого звільнилися з російських в’язниць. У багатьох із них немає чинних документів. Повернення до Росії їм заборонено, але далі їх не пропускають.
Людей у підвалі дедалі більше, але єдиний вихід — повернення в Україну через Грузію та Молдову — тепер також на невизначений час закрито.
«У нас як у тій дитячій казці про рукавицю, яка набивається та набивається. Привозять та привозять українців, але нікуди нас не вивозять», — каже із гіркотою Сергій.
У червні цим маршрутом з підвалу виїхали близько 30 осіб. Після підтвердження у них українського громадянства Грузія пропустила транзитом. Їх відвозили під конвоєм до тбіліського аеропорту, звідки вони летіли до Кишинева, а потім уже автобусом добиралися до Одеси.
Але незадовго до відправлення черговій групі із трьох людей повідомили, що вони нікуди не летять, і Молдова відмовилася їх пропускати.
За словами юриста організації «Захист ув’язнених України» Ганни Скрипки, причиною стали чотири володарі «білих паспортів» — видане українським посольством посвідчення, яке дає право повернутися до України. Вони виїхали із Грузії, але до Одеси так і не доїхали.
«Людей, які прилітали до Молдови, садили поліцейські автобусом, але далі вони їхали самі. Дехто не доїхав. У цьому була проблема. Вони не мали права залишатися в Молдові, вони не мають документів, крім посвідчення на повернення в Україну. В Україну, а не Молдову», — каже вона.
Офіційних заяв жодна зі сторін поки не робила, але, за інформацією правозахисників, українське консульство у Тбілісі веде переговори з представниками Молдови.
На запити Бі-бі-сі Міністерство закордонних справ України, МЗС та прикордонна поліція Молдови на момент опублікування матеріалу не відповіли.
З колонії у підвал

Автор фото,PROTECTION FOR PRISONERS OF UKRAINE
Сергія привезли до російсько-грузинського кордону із російського центру тимчасового утримання іноземців у середині червня. У Росії він 10 років просидів у колонії у Волгограді. Туди російська влада його етапувала з окупованого Криму, де його засудили. Бі-бі-сі не розкриває деталей справи через побоювання за безпеку Сергія.
«Про те, що мене депортують [з Росії] вони мені сказали ще в колонії. Після того, як у мене закінчився термін, за мною приїхали співробітники МВС. Півроку я перебував у центрі для утримання іноземних громадян, а тепер ось у цьому підвалі сиджу», — каже він.
Йому, як і багатьом, співробітники ФСБ та МВС пропонували російський паспорт в обмін на участь у війні проти України, стверджує Сергій. «Я їм прямо сказав, що ви не до тієї людини прийшли проти кого мені воювати? Я там народився, і зараз мені йти туди воювати? – каже він.
Депортували Сергія з Росії із забороною на повернення у наступні вісім років. Незважаючи на це, на перетин російського кордону він пішов близько доби.
«Мене привезли на кордон, прийшли служби ФСБ, забрали у мене телефон. документи, довідки… Але все-таки з горем навпіл потім поставили печатку на видворення і видворили», — каже він.
До грузинського кордону він дістався вже вночі. Згадує, що там його зустріли неприязно. Прикордонник почав питати, навіщо він приїхав, почав кричати і погрожував повернути до Росії.
«Потім вони покликали старшого за зміною, вони почали між собою говорити грузинською, оформили якісь папери і провели ось у цей підвал», — розповідає він.
Росія відправляла сюди ув’язнених, які спочатку були засуджені на теренах України, згодом окупованих Росією. Найчастіше вони відбували терміни вже у російських колоніях, куди їх насильно вивезли.
Ці люди часто не мали жодних документів, крім довідки про звільнення. Потрібен був час на їхню перевірку та підготовку документів українською стороною.
«Там засуджені громадяни, яких не евакуювали, внаслідок чого їх відвезли до Росії. Це жертви військових злочинів, які пережили тортури та депортацію», – каже Ганна Скрипка.
Переміщення цивільних осіб, якими є ув’язнені, з окупованих територій забороняє 4-а Женевська конвенція про захист цивільного населення під час війни, зазначає у коментарі Бі-бі-сі юрист-міжнародник із університету Кельна Гліб Богуш. Як Конвенція, так і Римський статут криміналізують такі дії, як військовий злочин, додає він.
Згодом до ув’язнених додалися ще кілька категорій українських громадян, які також застрягли на кордоні, – розповідає Бєлкіна. Це, за її словами, ті, хто був засуджений у Росії та відбув там покарання, та мешканці окупованих територій України без судимості, депортовані Росією після відмови від російського громадянства.
Близько десяти застряглих сьогодні на російсько-грузинському кордоні кажуть, що у них немає судимості, зазначає Скрипка.
«Але ми не можемо впевнено говорити, без судимості вони чи ні. У нас були випадки, коли людина говорила, що вона не судима, ми пробиваємо за базою судових рішень, а це не так, — каже вона. — Якщо людина їде із закордонним та внутрішнім паспортом, із пакетом документів, ми розуміємо, що вона, можливо, без судимості, оскільки у в’язнів часто такого пакета документів немає».
Грузинський коридор

Автор фото,Tako Robakidze/Bloomberg
Українські правозахисники пов’язують зростання потоку депортованих з указом Володимира Путіна, який набув чинності, згідно з яким українці до 10 вересня 2025 року повинні або узаконити свій статус, або залишити країну. Рішення стосується й окупованих Росією українських областей.
«Цей процес уже розпочався, бо вони хочуть укластися вчасно. Ми думаємо, що після 10 вересня буде наплив ще більшим», — каже юрист Ганна Скрипка.
У червні кількість утримуваних на кордоні збільшилась у рази. Якоїсь миті у підвалі, де всього 17 спальних місць, одночасно опинилося 57 осіб.
Скрипка пов’язує те, що відбувається зі спробою Росії використовувати колишніх в’язнів для обміну. За її словами, з серпня минулого року потік із центрів тимчасового утримання іноземних громадян до Грузії тимчасово припинився, відновившись з 10 червня, після того, як розпочався другий масштабний обмін полоненими між Україною та Росією.
За даними правозахисників та ЗМІ, під час обміну у форматі 1000 на 1000 у травні цього року Росія повернула в Україну частину ув’язнених, засуджених за кримінальними злочинами.
«Я тепер розумію причину. Вони нагромаджували обмінний фонд українців. Потік відновився після того, як вдруге, коли вони хотіли привезти під обмін, нічого не вийшло», — каже вона.
Разом із наростанням кількості депортованих із Росії посилилися вимоги грузинської сторони. Якщо раніше вона пропускала навіть із внутрішніми українськими паспортами старого зразка, зараз, за словами правозахисників, вимагає підтвердження громадянства України та тих, хто має закордонний паспорт.
«Їм не те, щоб відмовляють у в’їзді, але вимагають пройти процедуру, яка підтверджує, що вони громадяни України. Весь цей час людина має жити біля кордону у підвалі. Навіщо це робити людям, які мають закордонний паспорт, яких і так можна по базі перевірити, викликає питання», — каже Марія Бєлкіна.
Якщо людина не має жодних документів, то її особу доводиться підтверджувати через різні запити до українських держорганів — за підсумками цього процесу людина отримує «білий паспорт», з яким може в’їхати в Україну.
У МВС Грузії на питання Бі-Бі-Сі, чи змінилися процедури на кордоні щодо українських громадян, на момент публікації цього матеріалу не відповіли. “Ми активно співпрацюємо з українською стороною для обміну інформацією”, – заявили у відомстві.

Автор фото,Davit Kachkachishvili/Anadolu Agency
У квітні цього року Грузія скоротила термін безвізового перебування в країні для громадян України від трьох років до одного року, хоча тим, хто в’їхав до 24 лютого, дозволяється залишатися до 24 лютого 2026 року. Грузинський парламент також ухвалив низку законопроектів, які посилюють міграційну політику, наприклад, влада тепер може розглядати заявки на політпритулок без допуску на територію країни.
Отримати відповідь від посольства України в Грузії до моменту публікації цього матеріалу Бі-бі-сі не вдалося, але після серії репортажів у ЗМІ про українців, що застрягли на кордоні, в МЗС України заявили , що дипломати працюють над вирішенням проблеми і справа знаходиться на особливому контролі Департаменту консульської служби МЗС України.
Відносини між двома країнами загострилися після повномасштабного вторгнення Росії до України. Грузинська влада не стала вводити антиросійські санкції і звинувачувала Київ у спробі втягнути Грузію у війну проти Росії.
Україна відкликала свого посла з Тбілісі, а пізніше запровадила санкції проти почесного голови «Грузинської мрії» Бідзини Іванішвілі та низки грузинських чиновників.
Застрягли
На кадрах, які відправив із підвалу правозахисникам Сергій, видно розкладені на підлозі матраци, перегородки з розвішаних покривал та кілька двоярусних ліжок у «VIP кімнаті» — її називають саме через наявність ліжок.
«Повітря немає. Ось вентилятор у нас, який, схоже, зламався… дякую волонтерам, нам хоч матраци принесли. Звичайно, не вистачає матраців, і отак виживаємо, по черзі спимо», — розповідає Сергій, знімаючи на мобільний телефон підвал із сірими стінами.
На відео чути голоси інших людей. Хтось каже, що не треба знімати, а інший голос заперечує: “Якщо в Україні покажуть, треба знімати!”
«Ось пацани одесити, харків’яни, з усіх областей. Ось так от Грузія нас зустріла тепло, райдужно, чудово просто», — із гіркою іронією завершує Сергій екскурсію трьома кімнатами із сірими стінами.
Продукти харчування та першу необхідність привозять волонтери. «Ми привозили туди постільну білизну, рушники, якісь відра, плитки, обігрівачі, щоб люди хоч якось могли там жити», — каже Бєлкіна.
На початку липня гуманітарну допомогу поки що одноразово доставив грузинський Червоний Хрест. Пакети за допомогою передають через грузинських прикордонників.
«У людей немає можливості вийти спокійно постояти та побачити біле світло. Це буває рідко та контролюється. Вони знаходяться у підвалі практично весь час. Максимум — сходи, що ведуть нагору, за які виходити не можна. Це абсолютно нелюдяно», — каже директор Volunteers Tbilisi Марія Бєлкіна.
За її словами, майже у всіх колишніх ув’язнених закрита форма туберкульозу, яка у сирому підвальному приміщенні загрожує перерости відкрито. За словами Бєлкіної, такий випадок уже був, але хвороба не поширилася на решту.
За останні два роки, за її словами, було два випадки смерті колишніх в’язнів після їхнього виходу з підвалу. «Одного з них вивезли до лікарні, і він не вижив, другий виїхав із підвалу і через день потрапив до лікарні та не вижив. Тобто вони мали цілий букет хвороб, і зрозуміло, що два тижні в холодному підвалі нікого здоровіше ще не робили. При цьому довести, що вони конкретно у підвалі щось підхопили та померли, звісно, не можна», — каже Бєлкіна.

Шлях додому
Потоки депортованих із Росії українців зростатимуть, передбачають правозахисники. За словами Бєлкіної, до видворення з російських центрів тимчасового утримання іноземців готують ще близько 800 осіб.
«Це не означає, що всі 800 людей потраплять до Грузії, але це є досить реалістичним. У вересні цифра може збільшитись кратно», — каже Бєлкіна. Бі-бі-сі надіслала запит до російського МВС із проханням підтвердити цю цифру.
За словами Ганни Скрипки, депортованим Росією колишнім ув’язненим Україна як держава нічим не допомагає. Допомогти з житлом та роботою намагається їх організація.
Дехто після повернення з Росії може опинитися навіть за ґратами, але лише ті, хто був засуджений в Україні та кому Росія скоротила призначені українським судом терміни.
«Коли такі люди повертаються, їх садять до кінця терміну, що був у вироку. Але їм зараховують усе до перетину кордону. Тобто якщо в людини закінчився термін, навіть поки він був у дорозі, а не коли його Росія звільнила, його вже не посадять. Хоча й були випадки, коли терміни після звільнення та до перетину кордону не зарахували, бо немає єдиного закону та судової практики», — каже вона.
За її словами, всього під російську окупацію після 2022 року потрапили 3100 осіб, які тоді перебували в місцях позбавлення волі. З них 1800 було вивезено до Росії з Херсонської та Миколаївської областей України. Організації вдалося повернути в Україну близько 500 колишніх в’язнів, більшу частину транзитом через Грузію.
Але проблема не вирішується роками: «Погана комунікація між країнами. Ми кричимо із цього питання вже два роки. Всі знають, що через Ларс (Верхній Ларс, пропускний пункт між Росією та Грузією — Бі-бі-сі ) вони їдуть, і там нестерпні умови. Адже це проблема не одного дня, а з 2023 року».
Сергій продовжує чекати на новини. Разом із ним на російсько-грузинському кордоні утримують ще 58 осіб, у тому числі троє жінок.
Він зізнається, що насправді повертатися в Україну йому особливо нема куди. Мати в нього померла, ще коли він був у колонії, брат загинув на війні у лавах ЗСУ, до будинку під Дніпропетровськом потрапив снаряд.
Закордонний паспорт йому не стали оновлювати в Грузії, і він має право тільки на повернення в Україну.
«Я не проти захищати свою батьківщину, я й присягу давав, але я 10 років відсидів у Росії і 10 років я бачив лише ізолятори та погане звернення. Як людину, мене можна зрозуміти. Я хочу хоч трохи пожити, хоч трохи побачити повітря. В мене ні сім’ї, ні дітей. З камери прямо в окоп я, звичайно, не горю особливим бажанням потрапити».
За даними Бі-бі-сі, громадян України, які таким чином повертаються, на кордоні опитують співробітники Служби безпеки України. Після цього вони, як правило, їдуть кудись захочуть: прямо на кордоні мобілізації вони можуть не побоюватися. Проте після прибуття на місце постійного проживання громадяни, які повернулися, повинні на загальних підставах стати на військовий облік.
За участю Святослава Хоменка
Редактор – Ольга Шаміна