Офіційна статистика катувань в Україні створює враження контрольованої ситуації. Проте детальний аналіз даних Офісу Генерального прокурора показує зовсім іншу картину — особливо коли мова йде про пенітенціарну систему.
За даними Генеральної прокуратури, у 2021 році в Україні було зареєстровано 112 кримінальних проваджень за ст. 127 КК України (катування). У 2022 році — 89, у 2023 — 118, у 2024 — вже 148, а у 2025 — 141. Лише за перші два місяці 2026 року зареєстровано 33 провадження.
Ці цифри демонструють стабільно високий рівень насильства. Після початку повномасштабної війни кількість зафіксованих випадків спочатку зменшилась, але вже з 2023 року знову почала зростати. Це свідчить не про покращення ситуації, а про проблеми з фіксацією злочинів у кризових умовах.
Однак ключова проблема цієї статистики полягає в іншому. Вона не відповідає на базове питання — де саме відбуваються ці катування.
У відповіді Офісу Генерального прокурора прямо зазначено, що статистичні дані не виокремлюються за окремими суб’єктами.
Це означає, що катування, вчинені працівниками поліції, СБУ чи пенітенціарної системи, обліковуються разом. У результаті катування в установах виконання покарань фактично зникають у загальній цифрі.
До 2024 року держава взагалі не мала окремого обліку катувань, вчинених працівниками Державної кримінально-виконавчої служби. Лише через дані Державного бюро розслідувань з’являється можливість частково побачити цю категорію справ. І ці цифри є показовими.
У 2024 році до суду було направлено лише 2 обвинувальні акти щодо працівників ДКВС, у яких фігурували 3 особи. У 2025 році — 6 обвинувальних актів і вже 14 осіб. Станом на початок 2026 року такі дані або не зафіксовані, або знову не виокремлені.
На фоні понад 140 зареєстрованих проваджень на рік ці цифри виглядають мізерними. І це не означає, що катування в колоніях є рідкісними. Це означає, що вони майже не доходять до суду.
Загальна кількість обвинувальних актів за фактами катувань також залишається низькою: 6 у 2021 році, 3 у 2022, 9 у 2023, 3 у 2024, 11 у 2025 та 2 за перші місяці 2026 року.
Тобто навіть у межах всієї системи лише незначна частина справ проходить повний шлях до судового розгляду.
Саме на тлі цієї статистики держава запровадила інститут старших інспекторів з дотримання прав засуджених, які мають запобігати катуванням у місцях несвободи. Станом на 2026 рік у системі передбачено 85 таких посад, а лише за 2025 рік до них надійшло 1 985 звернень, з яких 1 897 були “вирішені по суті”.
На перший погляд, це виглядає як ефективний механізм реагування. Проте ці інспектори є працівниками тієї ж системи — ДКВС, входять до штату установ і підпорядковуються їх керівництву. Тобто вони не є незалежним або цивільним механізмом контролю.
Більше того, держава не веде облік того, скільки звернень:
- стосуються саме катувань
- передано до правоохоронних органів
- призвели до розслідувань чи покарання винних
У результаті показник “вирішених звернень” фактично означає лише їх формальне опрацювання, зокрема надання роз’яснень, а не реальне відновлення прав чи притягнення винних до відповідальності.
У пенітенціарній системі ця проблема має особливий характер. Засуджені повністю залежать від адміністрації установ, не мають безпечного доступу до механізмів скарг і часто бояться наслідків за будь-які звернення. У таких умовах значна частина випадків катувань не фіксується взагалі, а ті, що фіксуються, часто не доходять до стадії обвинувачення.
Таким чином, навіть створений державою механізм запобігання катуванням фактично не є незалежним і не забезпечує належної фіксації порушень. Система контролює сама себе і звітує про власну ефективність без можливості її перевірити.
Тому офіційна статистика відображає не реальний масштаб катувань, а лише ті випадки, які змогли подолати системні бар’єри. І навіть поява окремих даних щодо працівників ДКВС з 2024 року не змінює загальної картини — вона лише вперше робить видимою частину проблеми, яка роками залишалася поза обліком.
У підсумку держава щороку фіксує сотні випадків катувань, але досі не здатна відповісти, скільки з них відбувається в колоніях. А це означає, що найзакритіша частина системи — місця несвободи — залишається і найменш контрольованою.
