28 липня 2025 року російський удар по ДУ «Біленьківська виправна колонія №99» у Запорізькій області став однією з наймасштабніших трагедій у пенітенціарній системі України за час повномасштабної війни. Загинули 17 засуджених (16 на місці та один в лікарні), близько 100 людей зазнали ушкодження, із них 43 були поранені та скалічені. Після удару з’явилися кадри зруйнованих корпусів, крові на підлозі, понівечених ліжок, особистих речей загиблих і тіл, які ще кілька годин до цього перебували за зачиненими дверима колонії.
Російська Федерація завдала удару по цивільному об’єкту, де утримувалися люди, позбавлені волі. Саме за цим фактом, за даними Офісу Генерального прокурора, слідчим відділом УСБУ в Запорізькій області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №22025080000001149 від 29.07.2025 за ч. 2 ст. 438 КК України.
Але Біленьківська трагедія поставила інше питання — чи зробила українська держава все можливе, щоб не допустити загибелі людей, які повністю перебували під її контролем.
Біленьківська виправна колонія №99 знаходиться у Запорізькій області в селі Біленьке — регіоні, який тривалий час перебуває під постійною загрозою обстрілів, авіаударів та атак дронів. З 01.01.2023 року по сьогоднішній день Біленьківська сільська територіальна громада відноситься до територій, на яких ведуться бойові дії. Про небезпеку свідчила навіть сама територія установи: на стінах колонії були написи “Будь обережний — FPV-дрон небезпечний”, а повітряні тривоги в Біленьківській громаді лунали систематично.


Онлайн-мапи тривог та бойової активності демонстрували постійний ризик для району розташування колонії:
З 24.02.2022 року по 07.08.2025 року зафіксовано 35 випадків вогневого ураження від російської федерації по території та спорудам установи.
Питання безпеки установ виконання покарань у прифронтових районах порушувалося правозахисниками неодноразово. Ще до трагедії ГО «Захист в’язнів України», Харківська правозахисна група та інші організації публічно говорили про проблему відсутності реальної евакуації та непридатності багатьох укриттів.
Водночас, за два місяці до трагедії в Офісі Омбудсмана України Дмитра Лубінця відбулася робоча зустріч з заступником Міністра юстиції Євгеном Пікаловим та начальником ДКВС Євгеном Горобцем щодо евакуації саме Біленьківської ВК-99 але своєчасних дієвих заходів не було вжито. Омбудсман Лубінець Дмитро
Про це йшлося:
- у матеріалі ZMINA «Мішені за ґратами»:
ZMINA — «Мішені за ґратами» - під час круглого столу щодо безпеки місць несвободи:
ГО «Захист в’язнів України» — круглий стіл - у публікаціях правозахисників після удару:
ГО «Захист в’язнів України» — перша реакція - а також у великому аналітичному матеріалі:
«Пастка за ґратами»
Коли представники правозахисних організацій прибули до колонії після удару (03.08.2026), вони побачили фактично знищені корпуси, завали бетону, а територію вже тоді пронизував насичений трупний запах, який свідчив про масштаби трагедії та кількість загиблих під уламками.
Розбиті бараки. Зруйновані стіни. Обвалені бетонні перекриття просто на ліжках засуджених. Сліди крові у коридорах. Речі загиблих. Закривавлене взуття. Металеві уламки. Приміщення, де люди фізично не могли вижити після прямого влучання.


Окреме питання викликає стан укриттів та реальна можливість людей туди дістатися під час повітряної тривоги.
Після трагедії українські медіа почали ставити прямі питання: чи могли засуджені фізично спуститися в укриття та чи були ці укриття придатними?


Про це писали:
- Censor.NET — «Чи могли засуджені спуститися в укриття?»
- Inform.zp.ua — про стан укриттів
- Суспільне Запоріжжя — про поранених засуджених
Після удару колонію відвідали Міністр юстиції України Герман Галущенко та профільний заступник Євген Пікалов.
Міністерство юстиції заявило, що всі засуджені були евакуйовані, а характер руйнувань свідчив про цілеспрямований удар по пенітенціарній установі. Було ініційовано службове розслідування щодо дій адміністрації колонії, однак за його результатами порушень або неналежного виконання службових обов’язків з боку персоналу, які б перебували у причинно-наслідковому зв’язку із загибеллю та пораненням засуджених, встановлено не було.
Особливо показовою є відповідь Запорізької обласної військової адміністрації на інформаційний запит ГО «Захист в’язнів України» від 04.08.2025 №79-ГО-314-е. У ній прямо зазначено, що питання евакуації ДУ «Біленьківська виправна колонія №99» неодноразово порушувалося на робочих нарадах протягом 2022–2025 років. Але із відповіді вбачається, що жодного рішення про евакуацію до моменту масованого обстрілу ухвалено не було. Лише після загибелі 17 засуджених і поранення десятків людей спільним наказом військового командування та Запорізької ОВА від 29.07.2025 №222/41 було розпочато евакуацію засуджених із Біленьківської ВК №99. Тобто рішення про евакуацію було прийнято вже після настання масової трагедії, а не для її попередження.
Порядок обов’язкової евакуації дійсно передбачає участь військових адміністрацій у прийнятті рішень щодо евакуації засуджених із небезпечних територій. Однак це не скасовує відповідальності ДКВС та Міністерства юстиції за забезпечення права на життя і безпеку людей, які перебувають під повним контролем держави.
Більше того, після початку повномасштабного вторгнення частину засуджених із прифронтових регіонів уже переміщували в інші установи саме рішеннями пенітенціарної системи — без очікування окремих процедур обов’язкової евакуації, про це офіційно повідомляло Міністерство юстиції. Тобто ДКВС мала інструменти для зменшення кількості людей у прифронтовій колонії та мінімізації ризиків.
Пояснення щодо обов’язкової евакуації
ДКВС не була повністю паралізована в очікуванні рішень військової адміністрації. Як мінімум, вони мали право:
- ініціювати евакуацію;
- наполягати на ній;
- розвантажувати небезпечну установу;
- переводити частину засуджених до інших колоній;
- мінімізувати ризики для життя.
У наукових та аналітичних матеріалах щодо функціонування пенітенціарної системи в умовах війни також прямо згадуються механізми переміщення засуджених із зон активних бойових дій: Аналітичний матеріал про функціонування ДКВС під час війни
Більш детально про трагедію у Біленьківській виправній колонії №99 у нашому дослідженні (сторіна 53-62)👇




