Михайло Пластун К.ю.н., заступник начальника Департаменту захисту економіки Нацполіціі України (2015-2016)
Наші правоохоронні органи не можуть продемонструвати дійсно ефективності, тому що їх підходи на практиці не враховують методи попередження злочинності
У кримінології є одна з «аксіом»: головним напрямком боротьби зі злочинністю має бути її попередження . А досвід розвинених країн вже давно довів, що кожен умовний євро, продумано спрямований державою на профілактику правопорушень, буде для суспільства в 10 разів результативніше, ніж ліквідація вже наслідків цих правопорушень. Однак, все одно в країнах, що розвиваються (і не особливо) державні чиновники та правоохоронні органи на перше місце висувають репресивні заходи як єдину панацею. Треба констатувати, що Україна – не виняток. І ми постійно наступаємо на одні й ті ж граблі – наші правоохоронні органи не можуть продемонструвати своєї ефективності, тому що їх підходи на практиці не враховують методи попередження злочинності. Вірніше про профілактику правопорушень постійно згадують в програмах розвитку, планах та звітах тієї ж Нацполіціі, проте її реалізація на практиці дорівнює фактично нулю і використовується лише для короткочасних піар-заходів.
ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД
Тоді як в європейських країнах попередження правопорушень в середньому займає 60% роботи поліцейських та інших правоохоронних органів. У Європі так само вже є кілька організацій, які в своїй роботі популяризують значення запобігання злочинності. Одна з найвідоміших організацій серед правоохоронних органів – Європейська мережа запобігання злочинів http://eucpn.org . У мережі Інтернет доступна широка інформація про проекти неурядових організацій, таких як «Сусідський нагляд», «Ваш поліцейський» (Данія), «Триматися осторонь не означає бути в безпеці» (Естонія), «Крок за кроком до безпечного суспільству» (Литва ), «Безпечна старість» (Румунія). Вони розроблені у взаємодії поліції і суспільства і відкриті для реалізації в інших країнах.
У сусідній Чехії створено Національний комітет з попередження злочинності (National Crime Prevention Committee), в якому беруть участь практично всі відомства під загальною координацією МВС. Відповідальність за реалізацію стратегії покладено на міністра внутрішніх справ. Щороку на превентивні проекти держава виділяє необхідне фінансування.
У Польщі близько 80% активності поліції – це превенція, робота з маргінальними групами, оперативною й інформаційною мережею, що працює на поліцію. Проводиться навчання поліцейських як працювати з різними етнічними група і тд. У поліції є постійно діюча і добре фінансована програма по зниженню рівня злочинності і антисоціальної поведінки в малих і середніх містах, яка називається «Безпечне місто».
Цікавий так само досвід поліції Великобританії, Литви, Естонії. Там не вигадують у високих чиновницьких кабінетах в яких сферах треба проводити профілактику. Програми превентивної роботи формуються на підставі досліджень громадської думки з проблем безпеки. Наприклад, за результатами такого дослідження, поліція Естонії зосередила увагу на попередження розповсюдження наркотичних речовин, насильства в сім’ї і порушенні правил дорожнього руху. Суспільство саме підкаже де його «больова зона».
УКРАЇНСЬКІ РЕАЛІЇ
В цілому в теорії кримінології попередження злочинності поділяють на загальносоціальну профілактику і індивідуальну . Дотримуючись цієї класифікації, давайте подивимося на якому рівні ці механізми працюють в Україні.
1 . Загальносоціальна профілактика . Вона проходить шляхом вирішення гострих соціальних проблем, підвищення матеріального достатку людей, рівня їх культури і освіти, організації дозвілля молоді, поліпшення рівня медицини і т. д.
Можна, звичайно, апелювати, що загальносоціальна профілактика злочинності досить дороге «задоволення» і для бідної України це не підсилу. Що це нібито доступно тільки для високорозвинутих держав . Однак істинна в тому, що державі слід змінити саму філософію державних фінансів. Судячи по зростаючим ось уже понад 5 років видатками на утримання Нацполіціі, МВС, ГПУ, НАБУ та ін. правоохоронних органів, а так само пенітенціарної системи, державі набагато вигідніше роздмухувати штат правоохоронців, намагатися ловити злочинців, а потім їх охороняти, ніж розвивати інтелект нації, лікувати менталітет нації, фінансувати територіальні громади й впроваджувати соціальні програми для населення … Цифри тому підтвердження. З року в рік, в держбюджеті країни зменшуються витрати на Мінсоцполітику, МОЗ, Міносвіту. У 2020 році видатки зведеного бюджету на безпеку, правоохоронну систему і судову владу повинні складати вже рекордні 6,1% ВВП. При цьому традиційно в бюджеті 2020 року зменшена відносна і реальна величина витрат на освіту та охорону здоров’я: з 6,2% і 3,2% ВВП в 2019 до 5,9% і 3,1% ВВП в 2020 році.
2. Індивідуальна профілактика, ділиться на три рівні:
– рання профілактика . Її завдання – протидія джерелам негативного впливу і роз’яснення особі про небезпеку таких контактів і можливих порушень закону. Як наочний приклад, давайте згадаємо скільки експериментів в Нацполіціі провели над службою дільничних, які безпосередньо задіяні в процесі ранньої профілактики. Їх перейменування в «офіцери громад» та інші фокуси з забезпеченням їх роботи, практично дезінтегрували службу і демотивували співробітників там працювати.
Говорячи про ранню профілактику не треба думати, що це завдання тільки поліції як такої. Наприклад, вірно побудована інформаційна та комунікаційна робота з бізнесом, застереже масу податкових злочинів, а робота антикорупційних НАБУ і ДБР здатна запобігти корупційним злочинам чиновників.
– безпосередня профілактика . Вона стосується осіб, поведінка яких свідчить про розвиток у них негативних інтересів, звичок, стереотипів (сумнівні знайомства, безпосередні контакти з кримінальним середовищем і особами, що надмірно вживають алкоголь, наркотичні засоби і т.п.). Або ж тих осіб, які безпосередньо беруть участь у вчиненні адміністративних правопорушень. Завдання безпосередньої профілактики – стримати людину від того, щоб він надалі не став на злочинний шлях і схилити його на шлях виправлення, оновлення мікросередовища, в якому він спілкується з негативного на позитивне.
Як приклад – протидія наркоманії. Державі в особі правоохоронних органів набагато ефективніше контролювати такого маргінала шляхом безпосередньої профілактики, ніж потім розслідувати масу злочинів, які він може зробити, наприклад, в стані ломки. Ще одна сфера – безпека руху на дорогах. Дійсний, а не номінальний контроль за технічним станом транспорту здійснюючого пасажирські перевезення, і якістю проведеного медогляду водіїв, здатний істотно зменшиться страшну статистику ДТП. А масове застосування системи відеоспостереження, відеоаналітики і розпізнавання об’єктів в масштабах міст, здатні якісно знизити загальну кількість порушення ПДР. А часом і загального рівня правопорушень на вулицях. І в містах, де такі системи запущені в тестовому режимі (Вінниця, Київ, Львів) дані говорять про те, що криміногенна ситуація значно поліпшується.
– профілактика рецидиву. Ще цей вид профілактики називають постпенітенціарним і він стосується осіб, які відбули кримінальне покарання у вигляді позбавлення волі, але підлягають нагляду з метою запобігання рецидиву. Таке враження, що в останні роки в профілактиці рецидиву держава не бере участь. Соціальні, економічні, побутові, медичні аспекти адаптації людей, відбувши термін ув’язнення на практиці відсутні. При цьому вони є в звітах Мін’юсту або грантових заявках тематичних громадських організацій. Це, в свою чергу, штовхає людей на скоєння нових злочинів. Тут звичайно слід згадати про те, що в 2015 році прийнято Закон про пробацію, який покликаний зменшити кількість ув’язнених і скоротити число повторних злочинів. Сутність пробації полягає в наступному: після винесення вироку, якщо санкції статті не перевищують п’яти років позбавлення волі, людині дається право продовжувати звичне життя замість перебування у в’язниці. Можна працювати, вчитися, жити вдома. Але всі, хто уникне в’язниці, повинні регулярно з’являтися на реєстрацію до відділу пробації. Його основне завдання – з’ясувати, що змушує таку людину скоювати злочин, і як допомогти уникнути скоєння нового. Зараз згідно державних звітів 65000 правопорушників відбувають покарання на волі. Але проблема нестачі персоналу – колосальна. Особливо в сільських районах, де в відділеннях є всього 1-2 фахівця. У деяких регіонах працювати просто нікому. І експерти, в тому числі європейські, кажуть, що поки немає істотних змін, пов’язаних з впровадженням пробації в українському суспільстві. Однак це не означає, що не слід відносити пробацію до позитивних змін. Швидше, це один з нечисленних прикладів спроби держави при прямому сприянні європейських донорів, створити механізм превенції (профілактики) рецидиву.
На завершення слід зазначити ще один важливий аспект. Для адекватної системи превенції необхідно дуже глибока і професійна аналітика. Тоді як зараз в Україні аналітична складова боротьби зі злочинністю практично не функціонує. Нічого не чути про впроваджування в практичну правоохоронну діяльність результатів науково-дослідних проектів профільних ВНЗ та наукових інститутів при правоохоронних органах. Багато хто з них перетворилися на банальні навчальні заклади. Виходить, що з року в рік в об’єктивному та професійному аналізі кримінальної ситуації ніхто не зацікавлений. Правоохоронні органи як правило намагаються представити ситуацію у вигідному для себе світлі. Опозиція зазвичай драматизує ситуацію, влада згладжує гострі кути. І так триває роками. А відсутність структур, здатних здійснювати незалежний аналіз, можна порівняти зі сліпотою правоохоронних органів, які «на дотик» борються зі злочинністю, навіть не думають про її попередження, масштаби і тектоніку якої вони навіть не розуміють.
Оригінал статті: https://blog.liga.net/user/mplastun/article/35844?fbclid=IwAR2wTjKRXPf-q33VPYrivuMfJfSzvVrQRcBrP5XqajqRVXRHOeKBdiG9f_0
