Цю жахливу подорож, документує DIGNITY у своєму новому звіті «Депортація до пекла».
Зміст базується на свідченнях 233 колишніх або нинішніх ув’язнених, яких утримували в Україні, коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення 24 лютого 2022 року.

У листопаді 2022 року приблизно 1700 ув’язнених було примусово депортовано з в’язниць на окупованих Росією територіях України до в’язниць у Росії.

«Докази, наведені у звіті, чітко показують, що це не поодинокі випадки. У звіті задокументовано схему, за якою українських полонених насильно депортували у великій кількості з окупованих територій України на Кримський півострів, а потім до Росії без пояснень, без згоди, без доступу до правової допомоги, за жорстокого поводження та в нелюдських умовах. Переміщення не були законними згідно з міжнародним гуманітарним правом, оскільки не було жодних законних міркувань військової необхідності чи безпеки населення. Депортація тут використовується як незаконна зброя війни», – каже Тереза ​​Ріттер, директор з юридичного питання DIGNITY, і продовжує:

«Юридичний аналіз звіту є серйозним. У ньому робиться висновок про наявність порушень міжнародного гуманітарного права та про те, що депортації, ймовірно, є воєнними злочинами згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду. Крім того, характер депортацій такий, що вони також можуть бути злочинами проти людяності. Це пояснюється тим, що вони, ймовірно, були скоєні в рамках широкомасштабного або систематичного нападу на цивільне населення та зі знанням про напад».

Жорстоке поводження та насильство

Крім того, у звіті також задокументовано схему фізичного та психологічного насильства та катувань, а також нелюдські умови утримання під вартою.

95 відсотків опитаних кажуть, що вони самі зазнавали жорстокого поводження, а в деяких випадках і катувань, або були їх свідками під час депортації та подальшого ув’язнення в Росії.

У свідченнях, серед іншого, описуються побиття кийками, удари ногами, тривале перебування в стресових положеннях, приниження та погрози фізичним та/або сексуальним насильством. Самі депортації здійснювалися під дулом зброї у переповнених транспортах без доступу до їжі, води та туалетів.

З в’язнями жорстоко поводились, принижували або катували лише з причини того, що вони є українцями, або мали проукраїнські погляди. Багатьох українських в’язнів також змусили прийняти російське громадянство, що викликає серйозне занепокоєння щодо примусу та підриву їхнього правового статусу як громадян України.

Навіть після їхнього звільнення зловживання щодо багатьох затриманих продовжувалися. У звіті описується, скільки з них утримувалися в російських міграційних центрах на тій підставі, що вони незаконно в’їхали до Росії, хоча їх було примусово депортовано звідти, інших депортували до третіх країн, часто без документів чи засобів для повернення додому, а кількох перевели до тюремних установ на Кримському півострові, де зловживання продовжувалися.

Усі опитані кажуть, що їм було відмовлено у зв’язку з родинами після депортації до Росії. Згідно зі звітом, ні український уряд, ні родичі в’язнів не були повідомлені російською владою про акт депортації до окупованого Криму чи Росії.

«Звинувачення у звіті є серйозними та мають нести юридичні наслідки. Для жертв вкрай важливо, щоб злочини, скоєні проти них, не залишилися безкарними. Інтерв’ю з жертвами та свідками можуть допомогти національній та міжнародній поліції та прокурорам у їхніх розслідуваннях та судовому переслідуванні. Ми сподіваємося, що звіт сприятиме притягненню винних на всіх рівнях до відповідальності за ці міжнародні злочини», – каже Тереза ​​Ріттер.

Звіт було підготовлено DIGNITY у співпраці із Захистом ув’язнених України , Харківською правозахисною групою та Європейською мережею судових процесів у в’язницях за підтримки Міністерства закордонних справ .