ВІДКРИТЕ ЗВЕРНЕННЯ щодо накладення 
ВЕТОна закон України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини» (№ 4049).
На превеликий сором та жаль, Україна знаходиться на першому місці серед 50 європейських країн за кількістю довічно ув’язнених, які не мають перспективи звільнення. В Україні таких осіб, станом на 2021 рік, налічувалося 1541 засуджений. За даними Міністерства юстиції України, вартість тримання одного засудженого в середньому становить 100 000 грн. на рік, тобто 1500 засуджених довічно обходяться державі щонайменше 150 000 000 на рік.
Відтоді, як в Україні скасували смертну кару, минуло понад 20 років. Усім засудженим до смертної кари, вироки стосовно яких не були приведені у виконання, було призначене довічне позбавлення волі. Станом на даний час серед осіб, засуджених до довічного позбавленні волі, немало таких, які відбули уже 20-25-30 років покарання.
У контексті довічного позбавлення волі в Україні варто звернути особливу увагу на наступні обставини:
1. За результатами досліджень в середньому довічно ув’язнені в Україні помирають через 9,85 років після винесення вироку (аналіз заснований на вивченні статистики 256 довічно засуджених, які померли починаючи з 2010 року).
2. 588 засуджених довічно відбувають покарання вперше за тяжкий злочин, а 357 — за вбивство однієї особи. У той час як близько 7 тисяч «вбивць» отримали за подібні злочини строкові покарання.
3. Частина “довічників” засуджені до довічного позбавлення волі лише двома судовими інстанціями – за радянським старим КПК не було передбачено апеляційного розгляду.
4. Кримінальний кодекс України в редакції 1996 року передбачав, що навіть при заміні в порядку помилування смертної кари позбавленням волі воно не могло бути призначено на строк понад двадцять років.
5. Уповноваженим ВРУ з прав людини неодноразово констатовано відсутність належних умов утримання та ненадання належної медичної допомоги засудженим, в т.ч. довічникам, у місцях позбавлення волі. Європейський суд з прав людини неодноразово констатував щодо режиму для засуджених до довічного позбавлення волі, що ситуація залишилися практично незмінною, оскільки, незважаючи на постійні рекомендації Комітету із запобігання катуванням – засуджені до довічного позбавлення волі 23 години на добу проводять у своїх камерах, (зазвичай) розрахованих на двох або трьох осіб, практично без організованої діяльності та спілкування.
6. У відповідності до пункту 12 Резолюції Комітету Міністрів Ради Європи щодо поводження із засудженими до тривалих строків ув’язнення (Resolution (76) 2 on the treatment of long-term prisoners, від 17.02.1976), перегляд довічного позбавлення волі має відбуватися після відбуття 8-14 років позбавлення волі та повторюватися через регулярні проміжки часу.
При цьому під «переглядом» у Резолюції мається на увазі не розгляд можливості заміни довічного покарання строковим, а розгляд можливості дострокового звільнення (пункт 9 у зв’язку з пунктом 12 Резолюції).
За твердженнями провідних правозахисних організацій ХПГ та УГСПЛ, порядку 3-4% “довічників” засуджені безневинно і відносно них взагалі необхідно негайно запровадити особливий механізм перегляду та звільнення від незаконного позбавлення волі.
12 березня 2019 року Європейський суд з прав людини ухвалив рішення у справі «Пєтухов проти України №2», в якому визнав, що довічне позбавлення волі осіб без права перегляду такого вироку і перспективи дострокового звільнення суперечить Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
16 вересня 2021 року Конституційний суд виніс рішення у справі за конституційними скаргами Крупка Дмитра Володимировича щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 81, частини першої статті 82 Кримінального кодексу України, Костіна Володимира Володимировича, Мельниченка Олександра Степановича щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 82 Кримінального кодексу України та за конституційною скаргою Гогіна Віктора Івановича щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 81 Кримінального кодексу України (справа про перегляд вироку особі, караній на довічне позбавлення волі).
18 жовтня 2022 року, посилаючись на необхідність «виконання рішення ЄСПЛ та Конституційного суду України», Верховна рада прийняла урядові законопроекти № 4048 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини» та № 4049 «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини», які нібито мають «дати надію на звільнення» довічно засудженим.
Вважаємо, що на Закон 4049 повинно бути накладене ВЕТО Президентом України, і він має бути направлений на доопрацювання з наступних підстав.
Запропоновані правки до Кримінального кодексу України не дають шансу на дострокове звільнення усім засудженим до довічного позбавлення волі, як того вимагають міжнародні стандарти. Зокрема йдеться про засуджених довічно, які відбули покарання понад 20-25-30 років. Пом’якшення і заміна покарання на 15-20 років для таких засуджених – це 35-50 років у в’язниці, що означає вірну смерть та відсутність будь-якого права на звільнення.
Законом 4049 передбачається, що адміністрація виправної колонії подає до суду висновок щодо ступеня виправлення засудженого до довічного позбавлення волі.
Порядок та методика визначення ступеня виправлення засудженого до довічного позбавлення волі встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.
Але практика свідчить, що надання таких повноважень адміністрації – це додаткова корупційна складова. Це доведено фактами вимагання хабарів адміністрацією при вирішення питання доведення виправлення засуджених для умовно-дострокового звільнення. Можна лише уявити, скільки коштуватиме такий висновок для «довічника».
Прописати ж об’єктивні та незалежні від волі адміністрації критерії в Порядку неможливо. Тим паче, що навіть застосування заохочень, за яким також оцінюється виправлення, цілком залежить від розсуду адміністрації.
У Законі 4049 депутатами не враховано приписів рішення КСУ.
У рішенні Конституційного суду України зазначено про таке: «п. 4.1. (…) При цьому потрібно врахувати, що заміна невідбутої частини покарання у вигляді довічного позбавлення волі більш м’яким покаранням не має бути передумовою умовно-дострокового звільнення».
Закон 4049 містить ознаки дискримінації, зокрема, за тривалістю перебування в місцях позбавлення волі та за віком.
Приміром, особа, що відбула 15 років позбавлення волі, має право звернутися для заміни цього покарання позбавленням волі на певний строк на тих же умовах, що й особа, яка відбула в місцях позбавлення волі 25-30 років. І призначений їм в результаті заміни термін теж буде однаковим.
Але якщо особа, що відбула 15 років ще матиме шанс вийти на волю живим, то для людини, яка тримається в місцях позбавлення волі вже понад 25-30 років – це стане нереальним: засуджений звільниться або в глибоко похилому віці, або скоріш не зможе дожити до ймовірного звільнення.
Більше того, Законом 4049 не враховано осіб похилого віку, яким станом на час його ухвалення уже виповнилося 60+ років та які уже відбули 15 років покарання. Середня тривалість життя чоловіків в Україні на свободі складає 63 роки. Отож такі засуджені приречені померти в ув’язненні без жодного шансу на звільнення. Врахуйте й той факт, що медичне забезпечення у колоніях неналежне, а паліативна допомога взагалі відсутня. У даному випадку виникатиме питання про порушення ст. 3 Європейської конвенції, що знову стане причиною звернень до ЄСПЛ та формування негативного іміджу України у світовому співтоваристві.
Як наслідок у разі підписання Закону 4049 сотні засуджених довічно остаточно позбавляються будь-якої надії на звільнення та отримують офіційну смертну кару “в розстрочку”.
У Європі засуджені довічно мають шанс на звільнення приблизно через 25 років, а в деяких ліберальних державах цей строк навіть значно менший: у Данії та Фінляндії – 12 років, в Австрії, Бельгії, Німеччині, Швейцарії – 15 років.
Крім того, Законом 4049 внесені зміни до ст. 44, 121, 178 Кодексу України про адміністративні правопорушення, якими передбачено збільшення удвічі розміру штрафу, що може бути призначений за ці діяння.
Зокрема, стаття 44 КУпАП у чинній редакції передбачає, що «незаконні виробництво, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах – тягнуть за собою накладення штрафу від двадцяти п’яти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від двадцяти до шістдесяти годин, або адміністративний арешт на строк до п’ятнадцяти діб».
Прийнята редакція цієї норми, як це витікає з тексту законопроєкту до другого читання, закріплює, що такі самі дії: «тягнуть за собою накладення штрафу від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від двадцяти до шістдесяти годин, або адміністративний арешт на строк до п’ятнадцяти діб”.
При цьому, як прямо записано в Пояснювальній записці до проекту Закону України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини»: «З урахуванням статистичних даних щодо розгляду судами справ про адміністративні правопорушення, опублікованих на офіційному веб-сайті Державної судової адміністрації України, проектом Закону пропонується в статтях 44, 121, 178 КУпАП виключити адміністративне стягнення у вигляді адміністративного арешту, збільшивши при цьому граничні межі інших видів стягнень».
Незважаючи на це, розмір штрафу збільшили, але стягнення у виді адміністративного арешту з тексту закону не виключили!
Фактично відбулося необґрунтоване та не пояснене посилення відповідальності за дії, передбачені ст. 44, 121, 178 КУпАП, та ще й з посиланням на «виконання рішень Європейського суду з прав людини”!
У результаті і суспільство, і учасники громадських та інших обговорень, були введені в оману щодо мети і змісту пропонованих змін, що є неприпустимим!
Отож, Закон №4049 «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини» НЕ ВИРІШУЄ ПРОБЛЕМ, Є ІМІТАЦІЄЮ ЇХ ВИРІШЕННЯ, І ТОМУ ВКРАЙ НЕОБХІДНО НАКЛАСТИ НА НЬОГО ВЕТО.
