21-22 липня 2025 року відповідно до Факультативного протоколу до Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, враховуючи положення Мінімальних стандартних правил поводження з в’язнями та рішень Європейського суду з прав людини, на підставі статті 24 Кримінально-виконавчого кодексу України — Відвідування установ виконання покарань, групою моніторів Харківської правозахисної групи та ГО “Захист в’язнів України” здійснено повторне відвідування державної установи Олексіївська виправна колонія (№25) (ОВК-25, установа, заклад).

Попередній візит відбувався 1 та 3 липня 2024 року. Плановий візит було здійснено без попереджень, досліджені всі об’єкти установи.

Під час підготовки до візиту монітори використовували матеріали звернень ув’язнених/засуджених і їхніх родичів, матеріали попередніх звітів, а також звіт моніторів Національного превентивного механізму при Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини (НПМ).

Візит проводився в рамках проєкту “Зменшення страждань в’язнів у контексті війни в Україні”, що фінансується урядом Данії у партнерстві з DIGNITY — Данський інститут проти катувань.

Відвідування здійснили монітори:

• Діденко Андрій — помічник народного депутата України Ярослава Юрчишина, координатор програм Харківської правозахисної групи, досвід моніторингових візитів з 2014 року, монітор НПМ (Національний превентивний механізм), член консультативної ради НПМ.
• Зуйков Сергій — помічник народного депутата України Костянтина Касая, член громадської ради при Міністерстві юстиції України, член громадської організації “Захист в’язнів України”, монітор НПМ, має багаторічний досвід моніторингових візитів.
• Цвілий Олег — член громадської ради при Міністерстві юстиції України, керівник громадської організації “Захист в’язнів України”, має великий досвід моніторингових візитів, спеціалізується на питаннях катувань, жорстокого та нелюдяного поводження.

Під час моніторингового візиту виявлено численні системні порушення прав людини, що створюють ризики для життя, здоров’я та гідності засуджених. Засуджені повідомляли про випадки фізичного та психологічного насильства, делегування владних функцій “днювальним” та атмосферу страху, яка робить скарги безрезультатними.

У дільниці карантину, діагностики і розподілу зафіксовано передчасні переведення, формальне ведення журналів та непроведення передбачених програм. У сфері праці встановлено ознаки експлуатації: засуджені працюють понаднормово, у вихідні дні, отримують символічні виплати, часто оформлені за цивільноправовими договорами без трудових гарантій.

Виявлено серйозні проблеми з умовами тримання: відеоспостереження у житлових і медичних приміщеннях, відсутність приватності в ДІЗО/ПКТ, недостатнє освітлення та порушення санітарних норм. Укриття, що розташоване у промисловій зоні, фактично недоступне для засуджених під час повітряної тривоги, що ставить під загрозу їхнє життя та безпеку.

Медична допомога надається неналежним чином: тілесні ушкодження не фіксуються належним порядком, відсутні спеціалісти й необхідне обладнання, не забезпечується замісна терапія.

Також встановлено значний кадровий дефіцит серед персоналу та відкриту демонстрацію спецзасобів, що підриває довіру і заважає формуванню безпечного середовища. Зазначені порушення свідчать про системні проблеми в організації роботи установи, які потребують невідкладного усунення.

Загальна інформація

ОВК-25 є установою виконання покарань середнього рівня безпеки для утримання засуджених чоловіків, які раніше відбували покарання в місцях позбавлення волі.

Установа розташована за адресою: вулиця Кюї Цезаря, 44, м. Харків, Харківська область, 61051.

Колонія була створена за наказом УВС Харківського облвиконкому №007 від 30 січня 1957 року відповідно до наказів МВС СРСР від 14.06.1951 року та МВС УРСР від 22.01.1957 року. Спочатку вона розташовувалася у селищі П’ятихатки поблизу Харкова, а вже у 1958 році була переведена до району Олексіївки — нині великого житлового масиву міста Харкова. З 1959 року розпочалося зведення житлових корпусів для засуджених, а з 1960 року — виробничих приміщень.

На час візиту керівником установи був полковник внутрішньої служби Ольховський Андрій Миколайович. Заклад складається з чергової частини, відділення КДіР (дільниця карантину, діагностики і розподілу), дільниць СПС (соціально-психологічної служби), харчоблоку, дисциплінарного ізолятора (ДІЗО), приміщень камерного типу (ПКТ), дільниці посиленого контролю (ДПК), дільниці слідчого ізолятора (СІЗО), медичної частини, лазне-прального комбінату, кімнат для побачень, крамниці, бібліотеки, кімнати прийому передач та адміністративних приміщень.

За даними адміністрації, штатна чисельність персоналу становить 266,5 посад, фактична — 221 посада. Некомплект складає 45,5 співробітника. Планове наповнення закладу — 1112 осіб, фактична кількість — 256 засуджених та 4 ув’язнених. Протягом 2025 року прибуло 123 особи. У 2024 році померла одна особа.

Працевлаштовано 210 осіб за трудовими договорами: 65 на виробництві, 118 у майстернях, 16 на господарських роботах та 11 за цивільноправовими договорами. В установі функціонує 13 відділень СПС, а також по одній дільниці ДПК, КДіР та соціальної реабілітації. Працює один психолог.

На оперативно-профілактичному обліку перебувають: 2 особи, схильні до самогубства; 5 — до членоушкодження; 1 — до втечі; злісних порушників режиму утримання немає.

У 2024-2025 роках жодна особа не зверталася зі скаргами щодо неналежних умов утримання або неналежного надання медичної допомоги. Вісім осіб мають інвалідність: 1 особа — II групи, 7 — III групи.

Протягом 2024 року випадків тілесних ушкоджень не було зафіксовано; у 2025 році — 4 випадки. У користуванні засуджених перебуває 36 планшетів та 12 зареєстрованих електронних адрес (email). Відторгнутими від колективу є 12 осіб.

Група моніторів опитала близько 180 осіб з-поміж засуджених на виробництві, у майстернях, дільницях СПС, дисциплінарних та господарських приміщеннях. Опитування проводилися у формі загальних розмов, консультацій, відповідей на запитання, індивідуальних бесід, у тому числі на умовах анонімності.

Позитивний досвід

Адміністрація ОВК-25 у межах виконання умов Стратегії реформування пенітенціарної системи на період до 2026 року проводить заходи з покращення умов тримання засуджених, а саме: проведено ремонтні роботи у відділенні з дотриманням вимог забезпечення засуджених індивідуальним простором.

Також відремонтовано дільницю соціальної реабілітації установи в межах пілотного проєкту “ДСР — на шляху до дому (СКАНДІ)”: облаштовано простір для відпочинку на свіжому повітрі, відремонтовано кімнату для побачень, створено інтернет-клас та обладнано його сучасними комп’ютерами, спортивний зал і кафетерій.

Для забезпечення засуджених можливістю підтримувати соціальні зв’язки проведено ремонтні роботи у приміщенні для телефонних розмов. З метою енергозбереження здійснено ремонт покрівлі будівель, закуплено котли, забезпечено установу генератором та проведено заміну старих вікон на нові.

Факти, виявлені під час відвідування

1. Під час відвідування установи моніторинговій групі надходили скарги від засуджених щодо застосування до них фізичного та психологічного насильства. Було зафіксовано поширену практику залучення окремих засуджених до виконання функцій, пов’язаних із підтриманням порядку та контролем за поведінкою інших осіб, що утримуються в установі, з метою їх фактичної експлуатації у формі примусової праці.

Під час опитування встановлено наявність групи засуджених, яким, за свідченнями інших осіб, адміністрація фактично делегувала владні повноваження. За свідченнями засуджених, фактичне керівництво цією групою здійснювали засуджені Т. та К. Під час конфіденційних бесід засуджені повідомили, що вони та інші особи піддавалися фізичному та психологічному насильству з боку зазначених засуджених з метою покарання за відмову від праці, невиконання виробничої норми у майстернях, недотримання розпорядку дня чи порушення дисципліни.

Зокрема, засуджений Т., який, за наданою моніторинговій групі інформацією, понад рік без належних підстав постійно перебував у медичній частині установи та самовільно облаштував місце для сну в одній із палат, систематично застосовував фізичне насильство до інших засуджених у приміщенні, що використовувалося як кімната виховної роботи. Варто наголосити, що створення та функціонування такого приміщення у структурі медичної частини не передбачено чинними нормативно-правовими актами.

За твердженнями засуджених, зазначені факти були відомі адміністрації установи та, ймовірно, відбувалися за її мовчазної згоди чи сприяння. У зв’язку з цим вони вважали подання скарг безрезультатним, оскільки будь-якого реагування не відбувалося, а сам процес лише створював додаткову небезпеку для заявників.

Крім того, під час конфіденційних бесід деякі засуджені повідомили про факти побиття з боку працівників оперативного відділу та днювального оперативного відділу засудженого Л., що, за їхніми словами, відбулося у службовому кабінеті на третьому поверсі адміністративної будівлі.

Таким чином, засуджені, перебуваючи в умовах надмірно жорсткої дисципліни та постійного психологічного тиску, були змушені виконувати трудові обов’язки понаднормово з порушенням вимог трудового законодавства, що підтверджується виявленими під час перевірки порушеннями в організації та порядку залучення засуджених до праці та її оплати.

Водночас засуджені уникали навіть незначних порушень встановленого порядку відбування покарання через страх перед можливими заходами впливу — дисциплінарними стягненнями, актами залякування, фізичним та психологічним насильством як з боку наближених до адміністрації засуджених, так і з боку персоналу установи.

Слід зазначити, що під час збору інформації серед засуджених панувала атмосфера страху: значна їх частина відмовлялася від спілкування, тоді як інші відповідали шаблонними фразами (“вам ніхто тут нічого не розповість”, “ви поїдете, а нам тут жити”), уникаючи подробиць через побоювання переслідувань і можливих негативних наслідків з боку адміністрації установи.

Зазначені дії суперечать частині першій статті 8 Кримінально-виконавчого кодексу України, статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рекомендаціям Європейського комітету із запобігання катуванням та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (далі — Комітет).

У своїй доповіді за результатами візиту до України у 2020 році Комітет висловив серйозні сумніви щодо практики використання деяких ув’язнених як “днювальних”, які виконують функції контролю за іншими ув’язненими в житлових приміщеннях та на виробництві і доповідають персоналу про будь-які випадки та порушення режиму. Комітет із занепокоєнням зауважив під час цього візиту, що така практика зберігається.

Попри конкретні рекомендації, які раніше надавав Комітет, практика використання “днювальних” досі офіційно передбачена Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань. Як підкреслювалося раніше, Комітет вважає, що будь-яка часткова відмова від відповідальності за порядок та безпеку у в’язницях, яку несуть режимні співробітники установи, є неприйнятною.

Така практика піддає більш вразливих ув’язнених ризику жорстокого поводження та експлуатації з боку інших. Комітет закликає владу України зробити всі необхідні кроки, в тому числі законодавчого характеру, для припинення цієї практики. Жодний ув’язнений у будь-якій пенітенціарній установі країни не повинен мати владу над іншими (CPT/Inf (2020) 40) пункт 27).

Крім того, у своїй доповіді за результатами візиту до України у 2023 році Комітет закликав українську владу розробити та впровадити комплексну стратегію боротьби з насильством і залякуванням серед засуджених та подолання явища неформальної ієрархії з усіма його негативними наслідками.

У цьому контексті пенітенціарна адміністрація повинна також раціоналізувати оцінку ризиків і потреб, класифікацію та розподіл окремих засуджених, щоб запобігти їхньому підпорядкуванню іншим, здатним завдати шкоди (CPT/Inf (2024) 20) пункт 45).

Стосовно переслідувань та можливих негативних наслідків з боку адміністрації установи за надання інформації правозахисникам щодо неналежного поводження або озвучення скарг, Комітет рекомендує регулярно доносити чітке повідомлення до керівництва та персоналу про те, що жорстоке поводження з ув’язненими у будь-якій формі, включаючи погрози та залякування, є неприпустимим і тягне за собою відповідальність.

Також Комітет наголошує на необхідності доведення до працівників чіткого розуміння того, що будь-які погрози або форми залякування з метою запобігання поданню скарг ув’язненими є неприпустимими (CPT/Inf (2020) 40) пункт 22).

2. Моніторингова група встановила, що адміністрація та персонал установи не забезпечують належної організації роботи з новоприбулими засудженими. Як і під час попереднього візиту, надходили скарги від засуджених на неналежне поводження як з боку адміністрації установи, так і з боку інших засуджених. Фіксувалися випадки залучення адміністрацією двох засуджених (Л. та Ф.) до виконання робіт у дільниці карантину, діагностики і розподілу (далі — КДіР) шляхом покладення на них обов’язків старшого та нічного днювальних.

Адміністрація та персонал фактично делегували зазначеним днювальним функції постійного нагляду за новоприбулими засудженими, розміщеними у дільниці КДіР, а також контроль за дотриманням ними вимог внутрішнього розпорядку дня.

Такі дії суперечать вимогам статті 96 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі — КВК України), пункту 4 розділу II Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 28.08.2018 року №2823/5 (далі — ПВР УВП), а також пункту 2 розділу І Положення про дільницю карантину, діагностики і розподілу засуджених, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 04.11.2013 року №2300/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 04.11.2013 року за №1864/24396 (далі — Положення про КДіР).

Під час конфіденційних бесід окремі засуджені повідомили, що після прибуття до установи в дільниці КДіР днювальні з метою примусу змушували їх публічно виконувати принизливі завдання — взяти до рук ганчірку або віник і продемонструвати прибирання, тим самим визначивши публічно своє місце в неформальній тюремній ієрархії. Такі дії принижують людську гідність і мають ознаки поділу на касти в неформальній ієрархії.

Як наслідок, засуджені, які потрапляють до нижчих каст, часто стають об’єктами дискримінації, принижень та фізичного насильства з боку інших, що може спричиняти конфлікти між різними групами і загалом посилювати кримінальну субкультуру в установі. За наданою інформацією, у разі відмови днювальні повідомляли адміністрацію та/або персонал установи, які шляхом фальсифікації матеріалів дисциплінарного правопорушення застосовували до засуджених стягнення у вигляді поміщення до ДІЗО.

Під час попередніх візитів до установ, підпорядкованих, зокрема, Північно-Східному міжрегіональному управлінню з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, у тому числі ОВК-25, засуджені повідомляли, що під впливом психологічного тиску, погроз насильством (у тому числі сексуального характеру) та погроз переведення до найнижчої касти засуджених, відомої як “відторгнуті загалом”, вони свідомо порушували режим тримання з метою подальшого притягнення їх до кримінальної відповідальності за статтею 391 Кримінального кодексу України. Це, своєю чергою, мало на меті переведення до іншої установи.

За свідченнями, у більшості таких випадків адміністрація штучно створювала підстави для притягнення до дисциплінарної відповідальності, формально використовуючи їх для подальшого поміщення до приміщення камерного типу (ПКТ) і ініціювання проваджень за статтею 391 КК України. Такі дії адміністрації фактично становлять зловживання владою та створюють умови для тиску на окремих засуджених і свавільного застосування заходів кримінального переслідування.

У 2016 році Комітет рекомендував переглянути практику дисциплінарної ізоляції та сегрегації в колонії №25 (і, за потреби, в інших установах) та закликав скасувати статтю 391 Кримінального кодексу України (CPT/Inf (2017) 15) пункт 46). Згодом ця рекомендація була повторена із закликом скасувати статтю 391 “без подальших зволікань” (CPT/Inf (2018) 41) пункт 103).

3. Під час відвідування дільниці карантину, діагностики і розподілу (КДіР) встановлено порушення вимог статті 95 Кримінально-виконавчого кодексу України та пункту 3 розділу I Положення про дільницю КДіР. Так, 10 липня 2025 року до установи прибули троє засуджених, а 17 липня 2025 року — ще двоє. Відповідно до чинного законодавства, новоприбулі особи, розміщені у дільниці КДіР, мають перебувати там щонайменше 14 діб, протягом яких повинні пройти повне медичне обстеження для виявлення інфекційних, соматичних і психічних захворювань, а також первинне психолого-педагогічне та інше вивчення.

Отже, розподіл трьох осіб, які прибули 10.07.2025 року, мав відбутися не раніше 24.07.2025 року, а двох осіб, які прибули 17.07.2025 року, — не раніше 31.07.2025 року. Водночас під час моніторингового візиту 21 липня 2025 року в дільниці КДіР перебували лише троє новоприбулих, що підтверджується записами у Журналі обліку відвідувань дільниці КДіР, даними адміністрації та чергової зміни.

Це свідчить, що двоє із п’яти засуджених, які прибули відповідно 10.07.2025 року та 17.07.2025 року, були передчасно розподілені до інших дільниць, що є порушенням установленого строку перебування у КДіР.

4. Наказом начальника установи від 02.01.2025 року №49/АГ-25 “Про затвердження робочої групи та організацію роботи з новоприбулими засудженими в дільниці карантину, діагностики та розподілу” було створено робочу групу для роботи з новоприбулими засудженими. Для планування цієї роботи щороку складається та затверджується програма ознайомлення новоприбулих із порядком та умовами відбування покарання.

Разом з тим, моніторингова група встановила, що члени робочої групи не проводять заходів, передбачених зазначеною програмою. Зокрема, під час спілкування 21.07.2025 року новоприбулі засуджені не змогли надати інформацію щодо п’яти заходів, відмітки про проведення яких були проставлені у Журналі обліку відвідування дільниці КДіР представниками адміністрації — членами робочої групи цього дня.

Члени моніторингової групи звернулися до адміністрації з проханням надати можливість перегляду відеозаписів із камер відеоспостереження, встановлених у дільниці КДіР, для підтвердження факту відвідування дільниці членами робочої групи. На це адміністрація відповіла, що перегляд відеозаписів недоцільний, оскільки заходи, передбачені програмою ознайомлення новоприбулих, фактично не проводяться, а Журнал обліку відвідувань дільниці КДіР ведеться формально.

Зазначене суперечить пунктам 5, 6 та 8 Положення про дільницю КДіР.

5. Під час відвідування моніторингова група зафіксувала, що взаємовідносини між персоналом і засудженими були формалізованими, односторонніми та мілітаризованими: спілкування обмежувалося переважно командами, іноді з підвищеним тоном, без спроб налагодити діалог. Засуджені демонстрували показну покору. Такий підхід суперечить принципам динамічної безпеки, які базуються на формуванні позитивних відносин між персоналом установи та засудженими.

Варто зазначити, що ще під час візиту до цієї установи у 2012 році Європейський комітет із запобігання катуванням фіксував подібну модель взаємовідносин і рекомендував українській владі вжити заходів для покращення процедури добору персоналу та професійної підготовки всього пенітенціарного персоналу. Метою таких змін має бути підготовка персоналу до нових, більш конструктивних форм взаємодії із засудженими замість продовження практики суто статистичного підходу до забезпечення безпеки та дотримання розпорядку дня у виправних колоніях (CPT/Inf (2013) 23) пункт 22).

Разом із тим, моніторингова група зафіксувала протилежну модель ставлення до окремої категорії засуджених — тих, хто виконує функції “днювальних”. Таким засудженим адміністрація та персонал фактично делегують функції нагляду за іншими засудженими, контроль за дотриманням ними розпорядку дня або виконання виробничої норми. Вони демонструють іншу, вільнішу поведінку у взаємодії з персоналом і адміністрацією, нетактовно поводяться, пересуваються безперешкодно, у тому числі з порушенням вимог щодо локалізації.

Так, моніторингова група зафіксувала факт ігнорування адміністрацією випадку одиночного пересування засудженого за межами локального сектора, що є прямим порушенням абзацу другого пункту 1 розділу VIII ПВР УВП, яким заборонено самостійне пересування засуджених без супроводу персоналу установи.

6. Пунктом 1 розділу XXIII ПВР УВП визначено, що нагляд за засудженими є системою заходів, спрямованих на забезпечення відбування та виконання кримінальних покарань у вигляді обмеження та позбавлення волі, довічного позбавлення волі й арешту шляхом цілодобового та постійного контролю за поведінкою засуджених у місцях їхнього проживання та праці, попередження та припинення з їхнього боку протиправних дій, забезпечення вимог ізоляції засуджених та безпеки персоналу установ виконання покарань.

Під час огляду житлового приміщення КДіР було зафіксовано встановлену камеру відеоспостереження. Разом із тим, у своїй доповіді Комітет у 2012 році критикував надмірне втручання у приватність через встановлення у житлових приміщеннях відеокамер: “КЗК згоден, що відеоспостереження в камерах може бути корисною гарантією в окремих випадках, наприклад, коли людина вважається такою, що викликає стурбованість щодо ризику членоушкодження або самогубства, або якщо є конкретні підозри, що засуджений здійснює в камері певні дії, які можуть поставити під загрозу безпеку.

Проте будь-яке рішення застосовувати відеоспостереження щодо конкретного засудженого повинно завжди базуватися на індивідуальній оцінці реальних ризиків і має часто переглядатися на регулярній основі. Відеоспостереження є серйозним втручанням у приватне життя ув’язнених і робить режим ще більш репресивним, зокрема, при застосуванні протягом тривалого часу”. (CPT/Inf (2013) 23) пункт 52).

7. У житловому приміщенні дільниці КДіР моніторингова група встановила наявність вікон, обладнаних матовим склом, через що природне освітлення практично не проникає в приміщення. У своїй доповіді за результатами візиту до України у 2020 році Комітет уже звертав на це увагу та рекомендував вжити заходів для перегляду дизайну вікон у камерах, щоб дозволити ув’язненим бачити, що знаходиться поза межами камери (CPT/Inf (2020) 40) пункт 48).

8. Адміністрацією установи не забезпечено в повному обсязі право засуджених на доступ до Інтернету, а порядок його надання лише частково відповідає встановленим вимогам. Зокрема, у дільниці КДіР відсутні умови для реалізації засудженими права на доступ до Інтернету, передбаченого частиною сьомою статті 110 Кримінально-виконавчого кодексу України, шляхом користування планшетами. Точка доступу Wi-Fi у дільниці КДіР не обладнана.

9. Обладнання приміщень дисциплінарного ізолятора установи (далі — ДІЗО/ПКТ) не повною мірою відповідає встановленим стандартам поводження з в’язнями та не забезпечує належних умов утримання з урахуванням їхніх потреб. Так, у порушення вимог Норм забезпечення меблями, інвентарем і предметами господарського призначення виправної колонії середнього рівня безпеки із загальними умовами тримання, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 27.07.2012 року №1118/5 (далі — Норми забезпечення), у ДІЗО/ПКТ відсутні ряд необхідних приміщень, а саме: кімната для зберігання особистих речей засуджених, кімната для зберігання обмінного фонду постільних речей, речового майна і спецодягу, перукарня.

У камерних приміщеннях ДІЗО не забезпечено достатнього рівня природного освітлення, оскільки вікна обладнано матовим (затемненим) склом, через що природне світло практично не проникає в приміщення. Це може створювати додатковий психологічний тиск на засуджених через відсутність будь-якого, навіть візуального, зв’язку із зовнішнім світом.

Санвузли в камерних приміщеннях ДІЗО/ПКТ не обладнані достатніми перегородками, які забезпечують можливість усамітнення, що порушує правило 19.3 Європейських пенітенціарних правил. Разом із тим у доповіді Уряду України за наслідками візиту у 2023 році Комітет закликав українську владу вжити необхідних заходів для поліпшення матеріальних умов тримання під вартою.

Зокрема, усі місця розміщення засуджених і взятих під варту, включаючи санітарні приміщення, мають утримуватися в належному ремонтному та гігієнічному стані, регулярно та часто піддаватися дезінсекції, забезпечувати достатній доступ до природного освітлення і вентиляції, а внутрішні санітарні приміщення повинні бути повністю обладнані перегородками (тобто від підлоги до стелі) (CPT/Inf (2024) 20) пункт 58).

10. Під час відвідування ДІЗО/ПКТ встановлено, що засудженому, який відбував дисциплінарне стягнення третю добу у камерному приміщенні №4, адміністрація установи не видала копію рішення про застосування до нього стягнення із зазначенням можливості та порядку його оскарження. Це суперечить статті 135 Кримінально-виконавчого кодексу України.

Водночас у доповіді Уряду України за наслідками візиту у 2023 році Комітет рекомендував вжити заходів у пенітенціарних установах для забезпечення того, щоб засуджені, до яких застосовано дисциплінарне стягнення, систематично отримували копію відповідного рішення. Крім того, засуджених слід інформувати про їхнє право на доступ до адвоката в контексті дисциплінарного провадження (CPT/Inf (2024) 20) пункт 103).

11. Згідно з абзацом двадцять третім пункту 6 розділу XXI ПВР УВП, для надання медичної допомоги керівник медичної частини (черговий лікар) щоденно відвідує ДІЗО, карцери, ПКТ (ОК) та за потреби проводить прийом засуджених. Разом із тим, під час перевірки Журналу обліку відвідувань дисциплінарного ізолятора встановлено відсутність відповідних записів медичного працівника про відвідування ДІЗО у дні, коли там перебували засуджені, які відбували стягнення.

12. Під час відвідування відділень СПС у житлових приміщеннях на ліжках засуджених було встановлено розміщення поіменних карт із коротким описом злочинів, скоєних особами, які займають ці ліжка. У своїй доповіді за результатами візиту до України у 2020 році за аналогічних обставин Комітет зазначив, що таку практику слід припинити, оскільки вона не має жодної розумної мети та, крім стигматизації, негативно впливає на стосунки між ув’язненими та персоналом установи (CPT/Inf (2020) 40) пункт 52).

13. Моніторингова група встановила низку порушень в організації лазне-прального обслуговування засуджених та ув’язнених. Так, у порушення пункту 2.11 розділу III Положення про організацію лазне-прального обслуговування осіб, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №849/5 від 08.06.2021 року (далі — Положення), у приміщеннях пральні, душової, їдальні та санпропускника належним чином не працює примусова припливно-витяжна система вентиляції.

У порушення пункту 2.6.2 розділу II Положення душові сітки не обладнано водорозбірними кранами для гарячої та холодної води, у зв’язку з чим засуджені під час миття не мають можливості регулювати температуру води у санпропускнику. У порушення вимог правила 19.3 Європейських пенітенціарних правил у приміщенні санпропускника не дотримується право на приватність через відсутність шторок на душових перегородках.

Крім того, у порушення пункту 3.19.1 розділу III Положення санітарна обробка засуджених здійснюється не в повному обсязі. Зокрема, не проводиться дезінфекція (знищення патогенних мікроорганізмів) та дезінсекція (знищення комах і кліщів — переносників інфекційних захворювань) подушок та матраців. Це підтверджується відповідними записами у Журналі дезінфекції (дезінсекції) одягу та постільних речей у дезінфекційній камері.

14. Під час відвідування установи моніторингова група встановила, що у крамниці установи відсутні тютюнові вироби, наявність яких передбачена додатком 5 до ПВР УВП.

15. Під час візиту моніторингова група зафіксувала, що персонал установи, який безпосередньо контактує із засудженими, відкрито носить спеціальні засоби, зокрема гумові кийки. Водночас згідно з абзацом восьмим пункту 1 розділу XXVI ПВР УВП носіння персоналом установ виконання покарань спеціальних засобів у межах території установи має бути за можливості максимально прихованим від оточення.

Крім того, Комітет рекомендує, щоб пенітенціарні співробітники, які працюють у прямому контакті із засудженими, не носили спецзасоби (такі як гумові кийки, наручники та балончики зі сльозогінним газом) відкрито перед в’язнями. Така практика перешкоджає встановленню нормальних відносин між персоналом та засудженими (CPT/Inf (2011) 29) пункт 85; CPT/Inf (2013) 23) пункт 23; CPT/Inf (2014) 15) пункт 166).

16. Відповідно до службової документації, некомплект персоналу в установі станом на 21.07.2025 року складає 45,5 штатних одиниць. Водночас у доповіді Уряду України за результатами візиту у 2023 році Комітет наголосив, що забезпечення позитивного клімату в пенітенціарній установі вимагає наявності професійної команди персоналу у достатній кількості, присутньої в будь-який момент часу у місцях тримання під вартою. Недостатня кількість персоналу збільшує ризик насильства та залякування між засудженими.

Брак персоналу, який перебуває на передовій лінії, також підриває якість і рівень заходів, що пропонуються засудженим, та ставить під загрозу перспективу їх підготовки до звільнення і соціальної реабілітації. У зв’язку з цим Комітет закликав українську владу вжити рішучих заходів для суттєвого збільшення чисельності персоналу в пенітенціарних установах, де спостерігається низький рівень укомплектованості, з метою посилення присутності персоналу служб охорони та нагляду всередині установ. Також необхідно вжити заходів для припинення практики 24-годинної зміни персоналу (CPT/Inf (2024) 20) пункт 93).

17. ОВК-25 має кілька виробничих напрямів: у майстернях функціонує авторемонтна дільниця, дільниця виготовлення сувенірної продукції, дільниця зі збирання поліетиленових накидок та окрема дільниця з виробів із дроту і металоконструкцій, що дозволяє установі поєднувати ремонтні роботи з випуском товарної продукції різного призначення.

Під час моніторингового візиту виявлено системні порушення вимог законодавства у сфері праці та соціального захисту засуджених, що призводять до трудової експлуатації, приховування фактичних трудових відносин та відсутності належного контролю з боку адміністрації установи. Зазначене суперечить положенням статей 118-120 Кримінально-виконавчого кодексу України, статті 23 Загальної декларації прав людини, статті 43 Конституції України, Кодексу законів про працю України, а також вимогам Конвенції МОП №29 про примусову працю.

За даними адміністрації, в установі працевлаштовано 210 осіб за трудовими договорами: 65 — на виробництві, 118 — у майстернях, 16 — на господарських роботах і 11 — за договорами цивільноправового характеру (ЦПД). Трудові договори, що укладаються в ОВК-25, мають формальний характер і не відповідають вимогам трудового законодавства: у них не визначено конкретний вид робіт (що суперечить ст. 24 КЗпП України, яка передбачає обов’язкове зазначення трудової функції), відсутні положення про соціальні гарантії — щорічну відпустку (ст. 74—79 КЗпП), оплату періоду тимчасової непрацездатності (ст. 22 Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування”), зарахування страхового стажу та сплату ЄСВ (ст. 10, 19 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”).

Крім того, така практика не узгоджується з вимогами ст. 118 Кримінально-виконавчого кодексу України, яка прямо визначає застосування норм трудового законодавства до праці засуджених, та порушує положення Мінімальних стандартних правил поводження з в’язнями (Правила Мандели, п. 97), де підкреслюється необхідність максимально можливого наближення умов праці у місцях несвободи до звичайних трудових відносин.

Моніторингова група також дослідила ЦПД, що укладаються з засудженими, і встановила: хоча ст. 118 КВК прямо допускає їхнє застосування, ця форма праці не забезпечує базових трудових гарантій — оплачуваної відпустки, лікарняних, зарахування страхового стажу та сплати єдиного соціального внеску. Фактично ЦПД зводять роботу до надання послуг за актами приймання-передачі без визначення трудової функції та режиму робочого часу, що позбавляє засуджених правового та соціального захисту.

Попри формальну законність, системна практика використання ЦПД суперечить міжнародним стандартам — Мінімальним стандартним правилам поводження з в’язнями (Правила Мандели, п. 97) та Європейським пенітенціарним правилам (п. 26.10).

Моніторингова група встановила, що на об’єктах виробничої зони фактична чисельність засуджених не відповідає кількості, зазначеній у рознарядках на виведення їх на роботу, що є порушенням пункту 3.1.2 розділу III Порядку організації виробничої діяльності та залучення засуджених до суспільно корисної праці, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 03.01.2013 року №26/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.01.2013 року за №68/22600 (далі — Порядок організації виробничої діяльності).

Так, згідно з рознарядкою на 21.07.2025 року на дільницю з виготовлення виробів із дроту було виведено 79 засуджених (бригади №№51, 111, 121, 130, 133), тоді як фактично працювали 105 осіб, що підтверджується даними Журналу прийому (здачі) засуджених виробничим персоналом. Приблизно така ж кількість — 105 осіб — фіксується у цьому журналі починаючи з 01.06.2025 року.

Під час конфіденційних бесід засуджені, не зазначені в рознарядках, повідомили, що залучаються до робіт на дільниці з виготовлення виробів із дроту у порядку, передбаченому ч. 5 ст. 118 КВК України. Водночас вони наголосили, що їхній робочий день триває з 8:30 до 18:00 і довше, шість днів на тиждень, що фактично прирівнюється до умов праці вільнонайманих працівників. Це свідчить про системну практику залучення засуджених до праці без укладення договорів і без належної оплати, що є порушенням вимог ч. 1 ст. 118 та ч. 1 ст. 120 КВК України.

За даними Журналу прийому (здачі) засуджених, виведення на роботу починається о 8:30, повернення — о 18:10, шість, а іноді сім днів на тиждень, зокрема у вихідні (06.07.2025 року, 13.07.2025 року — неділя).

При цьому в період з 19.07.2025 року по 21.07.2025 року час виведення та повернення засуджених на роботу в журналі взагалі не зазначався.

Аналіз Журналу обліку відвідування відділення СПС №12 (бригада №121) засвідчив, що 17.07.2025 року у період з 8:45 до 01:27 наступного дня у відділенні перебувало від 3 до 22 із 50 закріплених засуджених; 18.07.2025 року у період з 8:45 до 22:18 — від 4 до 18 осіб. Персонал пояснив їхню відсутність добровільною роботою у другу зміну, при цьому обсяг та облік виконаних робіт не здійснювався.

Таким чином фактична тривалість робочого часу засуджених перевищує 40 годин на тиждень, що є порушенням ст. 50 КЗпП України, ст. 119 КВК України та пункту 5.1 розділу V Інструкції про умови праці та заробітну плату засуджених до обмеження волі або позбавлення волі, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 07.03.2013 року №396/5 (далі — Інструкція про умови праці).

Крім того, у порушення пункту 2.4.2 Порядку організації виробничої діяльності у дільниці з виготовлення виробів із дроту відсутня книга реєстрації закріплення засуджених за робочими місцями та обладнанням.

Аналіз розрахунково-платіжних відомостей за червень 2025 року та рознарядок свідчить про системні проблеми в організації праці в ОВК-25. Засуджені залучаються до виконання масштабних виробничих контрактів. Так, засуджений Т. працював у виробничій бригаді: йому нараховано близько 10000 грн, однак після відрахувань залишено ≈2200 грн (25%). Подібна ситуація у засудженого Л. — при нарахуванні понад 9000 грн фактично виплачено близько 2000 грн. Це формально відповідає ст. 120 КВК України, але суперечить гарантії мінімальної зарплати (ст. 95 КЗпП України).

У бригаді №35 працюють понад 100 засуджених. Наприклад, засуджений Н. працював щодня з 08:00 до 21:00, при нарахуванні понад 11000 грн отримав ≈2 300 грн, без оплати понаднормових (ст. 62, 106-108 КЗпП України); засуджений Ш. отримав нарахування близько 4600 грн, але фактично виплачено лише 2000 грн, без будь-яких надбавок за умови праці, що суперечить ст. 100, 105 КЗпП України; засуджений Г., який понад 7 років працює зварювальником, отримав після відрахувань ≈2300 грн, без доплат за шкідливі умови (порушення ст. 13 Закону України “Про охорону праці”).

У харчоблоці працюють засуджені К., К., Б., Т., Ч., Л., С., Т., С., А. Засуджені Ч. та К. щодня починали роботу о 05:00, але фактично отримували лише ≈900—1100 грн після всіх утримань. Засуджені Л. і С. мали нарахування 2000-2500 грн, з яких залишалося 700-800 грн. Це найнижчі виплати серед усіх категорій праці, хоча робота є суспільно необхідною та виконується у понаднормовому режимі.

Отже, практика оплати праці засуджених у колонії формально відповідає ст. 120 КВК України (залишок 25%), проте фактично призводить до символічних виплат. Засуджені, які щодня працюють на виробництві, у майстернях чи харчоблоці, отримують у середньому 2000-2600 грн, а на харчоблоці — навіть 700-1200 грн, що в рази нижче мінімальної зарплати. Це суперечить гарантіям ст. 95, 106-108 КЗпП України, а також міжнародним стандартам — Правилам Мандели (п. 97) та Європейським пенітенціарним правилам (п. 26.10).

18. Під час відвідування цеху №3 дільниці з виготовлення виробів із дроту виявлено частини обладнання із зазначеними інвентарними номерами. За довідкою адміністрації, станом на 22.07.2025 року такі основні засоби перебувають на балансі Філії “Олексіївська №25” ДП “Підприємство ДКВС України №100”: фрезерний верстат (інвентарний номер 104450251970); плита опорна CA56G 56G (інвентарний номер 104430255553); токарний верстат (інвентарний номер 104405025344); верстат свердлильно-пазувальний (інвентарний номер 104403025053); токарний верстат (інвентарний номер 104403025467); токарний верстат марки УП6В (інвентарний номер 104405025356); горизонтально-фрезерний верстат моделі 6М82Г (інвентарний номер 104405025368).

Протягом тривалого часу поточні ремонти зазначених основних засобів не проводилися. З огляду на технічний стан обладнання, зафіксований під час візиту (відсутність окремих конструктивних елементів, часткове або повне розбирання вузлів, значне забруднення та запиленість поверхонь), а також хаотичне зберігання окремих частин, можна дійти висновку, що обладнання перебуває у неробочому стані та фактично не експлуатується за призначенням.

Крім того, на момент візиту не надано жодних документів, що підтверджують проведення технічного обслуговування, діагностики або ремонту вищезазначеного обладнання. Це свідчить про бездіяльність адміністрації щодо забезпечення належного збереження основних засобів і може вказувати на невиконання посадовими особами обов’язків з утримання державного майна в належному стані та створювати ризики його псування чи втрати.

19. Моніторингова група відвідала укриття, розташоване на території промислової зони ОВК-25. Під час відвідування виявлено ускладнений доступ до укриття, що фактично обмежує доступ засуджених: під час відкриття дверей вмикається сигналізація, що свідчить про адміністративні перепони у використанні. Засуджені не мають можливості вільного та своєчасного потрапляння до укриття у разі загрози; за результатами опитування вони повідомили, що під час оголошення повітряної тривоги укриттям не користуються, а продовжують виконувати роботи на виробництві. Це є системним порушенням їхнього права на безпеку та створює реальний ризик для життя і здоров’я в умовах воєнних дій.

Наявна ситуація свідчить, що адміністрація установи не забезпечує ефективного механізму цивільного захисту для осіб, які перебувають під контролем держави. Статті 3 і 27 Конституції України визначають життя людини найвищою соціальною цінністю та покладають на державу обов’язок його захищати. Закон України “Про правовий режим воєнного стану” (ст. 17) гарантує захист життя та здоров’я осіб, які перебувають під юрисдикцією держави. Закон України “Про попереднє ув’язнення” (ст. 11) і Кримінально-виконавчий кодекс України (ст. 7, ст. 115) зобов’язують адміністрацію установ створювати умови для безпеки життя і здоров’я ув’язнених і засуджених. Закон України “Про цивільний захист” (ст. 32, ст. 33) вимагає забезпечення доступу населення до захисних споруд та належного їх обладнання. Мінімальні стандартні правила поводження з в’язнями (Правила Мандели, п. 1, 22, 35) гарантують право осіб, позбавлених волі, на безпечні умови утримання та захист життя.

Європейські пенітенціарні правила (п. 18.1, 18.2, 52.1) передбачають обов’язок держави вживати належних заходів безпеки, зокрема у надзвичайних ситуаціях. Статті 2 і 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантують право на життя та забороняють нелюдське й таке, що принижує гідність, поводження. Недоступність укриття, його фактичне невикористання засудженими та продовження роботи під час повітряних тривог є порушенням права на життя і безпеку, що свідчить про невиконання державою позитивних зобов’язань щодо захисту осіб у місцях несвободи та може бути розцінене як нелюдське поводження всупереч Конституції України, законодавству у сфері цивільного захисту та міжнародним стандартам.

Медична частина №25 філії Державної установи “Центр охорони здоров’я Державної кримінально-виконавчої служби України” у Харківській та Луганській областях

Завідувач медичної частини №25 філії ДУ “Центр охорони здоров’я Державної кримінально-виконавчої служби України” у Харківській та Луганській областях — Хорошун Юрій Іванович.

У штаті медичної частини вакантними залишаються посади лікаря-стоматолога (0,75 ставки) та клінічного психолога (0,25 ставки). На день візиту у стаціонарі перебували 3 хворі особи.

Під час моніторингового візиту виявлено порушення вимог національного законодавства та недотримання міжнародних рекомендацій у сфері поводження з в’язнями, що призводять до порушення прав засуджених:

1. У порушення абзацу десятого пункту 2 розділу XVII Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 28.08.2018 року №2823/5, у лікарні перебувають двоє засуджених, які фактично виконують функції “днювальних”. Засуджений Б. виконує обов’язки старшого днювального медичної частини, а засуджений Г. — нічного днювального.

Таким чином, керівництвом установи та медичним персоналом цим засудженим фактично делеговано повноваження щодо організації постійного нагляду за іншими засудженими у стаціонарі та контролю за дотриманням ними розпорядку дня. Водночас Комітет неодноразово рекомендував припинити практику використання засуджених як помічників та санітарів у медичних частинах (Доповідь Комітету за результатами візиту до України у 2005 році, пункт 132 — CPT/Inf (2007) 22; у 2013 році, пункт 151 — CPT/Inf (2014) 15; у 2017 році, пункт 86 — CPT/Inf (2018) 41).

2. Відповідно до пункту 3, пункту 4 глави 1 розділу II Порядку організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров’я України від 15.08.2014 року №1348/5/572 (далі — Порядок), у разі виявлення у засудженого тілесних ушкоджень медичний працівник, який виявив такі ушкодження, складає довідку у трьох примірниках, у якій детально зазначаються: відомості (письмова заява, усне або письмове пояснення засудженого, що стосуються обставин отримання тілесних ушкоджень (дата, час, місце отримання, способи заподіяння ушкоджень, відомості про особу (осіб), яка (які), на думку засудженого, їх заподіяла(ли)), а також інші відомості щодо отримання тілесних ушкоджень); вичерпний опис медичних показників, що характеризують стан здоров’я засудженого, характер ушкоджень, їхні розміри та розташування; припущення медичного працівника з огляду на відомості, надані засудженим, та медичні показники, а також обґрунтування їх співвідношення.

До довідки медичним працівником додаються фотографії наявних тілесних ушкоджень засудженого. Два примірники довідки долучаються до матеріалів особової справи та медичної карти амбулаторного хворого 025/о, третій примірник видається особисто засудженому. Про факт виявлення тілесних ушкоджень у засудженого медичний працівник невідкладно, але не пізніше 24 годин з моменту виявлення таких ушкоджень телефоном, електронною поштою та письмовим повідомленням інформує прокурора та адміністрацію УВП, а у випадках, коли засуджений повідомляє, що тілесні ушкодження заподіяно особами рядового та/або начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України або працівниками інших правоохоронних органів, також — Державне бюро розслідувань. Інформація про факт виявлення тілесних ушкоджень вноситься завідувачем медичної частини або черговим медичним працівником до Журналу обліку фактів виявлення тілесних ушкоджень у засуджених, форма якого наведена в додатку 3 до цього Порядку, що зберігається у відповідному закладі охорони здоров’я ДКВС.

Разом із тим, під час візиту моніторинговою групою було встановлено факти неналежної фіксації тілесних ушкоджень. Так, під час моніторингового візиту було отримано інформацію про засуджених, які отримали травми на об’єктах виробничої зони під час виконання робіт. Зокрема, до медичної частини було запрошено засудженого Ш., закріпленого за СПС №10, бригада №100, та засудженого К., закріпленого за СПС №6, бригада №61.

Під час огляду засудженого Ш. виявлено травму вказівного та середнього пальців лівої кисті. Пальці мали глибоку травматичну рану в ділянці міжфалангових суглобів, були накладені хірургічні шви, що свідчить про серйозне розсічення або розрив м’яких тканин. Фіксувалося викривлення пальця, що може вказувати на перелом зі зміщенням або ушкодження суглоба. Шкіра навколо запалена, з набряком, кіркою та залишками підсохлої крові. Засуджений повідомив, що травму отримав у майстерні виробничої зони на початку травня 2025 року під час роботи на пресовому обладнанні.

Під час огляду засудженого К. зафіксовано травму вказівного пальця правої кисті, перев’язаного бинтом. Він повідомив, що приблизно на початку травня 2025 року травмувався у виробничій зоні майстерні внаслідок механічного ушкодження кисті, що призвело до перелому.

Обидва засуджені зазначили, що медичну допомогу їм надавали в медичній частині установи №25. Водночас у штаті медичної частини відсутні посади лікаря-хірурга та травматолога, що ставить під сумнів належність надання спеціалізованої медичної допомоги та може мати негативні наслідки для здоров’я засуджених. Крім того, встановлено факт, що в медичній документації відсутні будь-які записи про зазначені випадки: у Журналі обліку тілесних ушкоджень; у Журналі рентгенологічних досліджень; у Журналі амбулаторного прийому тощо.

Начальник медичної частини та інший персонал не змогли надати документальне підтвердження надання медичної допомоги чи фіксації ушкоджень у встановленому порядку.

Таким чином, медичними працівниками не складалися довідки відповідно до Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації №511/о “Довідка про фіксацію тілесних ушкоджень”, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров’я України від 02.02.2024 року №186, до Журналу обліку фактів виявлення тілесних ушкоджень у засуджених не вносилася інформація про факт виявлення тілесних ушкоджень, а належним чином прокурора не повідомляли.

Крім того, під час вивчення Журналу обліку фактів виявлення тілесних ушкоджень було встановлено, що 06.01.2025 року в ньому зафіксовано тілесне ушкодження в ув’язненого К. у вигляді параорбітальної гематоми правого ока. Медичним персоналом з цього приводу була складена відповідна довідка про фіксацію тілесних ушкоджень.

Водночас моніторинговою групою виявлено доповідну записку лікаря медичної частини Хорошуна Ю.І., адресовану начальнику державної установи “Олексіївська виправна колонія №25” полковнику внутрішньої служби Ольховському А.М. У ній зазначено, що 13.01.2025 року під час огляду ув’язненого К. у секторі дільниці ТОУПВ були виявлені такі тілесні ушкодження: застарілий синець у ділянці правого ока; зливні синці на передній поверхні грудної клітки та живота; незначні синці на бокових поверхнях обох плечей. У ході бесіди ув’язнений К. відмовився повідомляти про обставини, за яких отримав зазначені тілесні ушкодження.

Таким чином, встановлено, що після первинного травмування (гематома правого ока 06.01.2025 року) у цього ув’язненого були виявлені нові тілесні ушкодження 13.01.2025 року, інформація про які не була внесена до Журналу обліку фактів виявлення тілесних ушкоджень, не супроводжувалася складанням відповідної довідки та не стала предметом повідомлення прокурора у встановленому порядку.

Такі дії (або бездіяльність) медичних працівників можуть свідчити про приховування фактів травмування засуджених (у тому числі — у виробничій зоні), заподіяння тілесних ушкоджень або недбале виконання професійних обов’язків. Це не лише порушує гарантоване право засуджених на належну медичну допомогу, але й унеможливлює проведення своєчасного розслідування інцидентів, що може призвести до безкарності винних осіб.

Водночас відсутність належної фіксації тілесних ушкоджень не відповідає пункту 60 рекомендацій Комітету (CPT/Inf (93) 12-part), де зазначено, що медичні служби у місцях позбавлення волі можуть зробити свій внесок у запобігання насильству проти осіб, яких тримають під вартою, шляхом систематичної реєстрації тілесних ушкоджень, а також, якщо це необхідно, через інформування відповідних органів влади.

3. Під час вивчення медичної документації встановлено, що до довідок, складених у медичних картках амбулаторного хворого форми 025/о, не додаються фотографії наявних тілесних ушкоджень, як це передбачено пунктом 3 розділу І, глави II Порядку. Водночас Комітет у доповіді за результатами візиту до України у 2023 році наголошує, що будь-які травматичні ушкодження, виявлені під час медичного огляду, повинні детально фотографуватися, а фотографії разом зі схемами тіла зберігатися в індивідуальній медичній картці особи (CPT/Inf (2024) 20, пункт 82).

4. У порушення вимог Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації №003-6/о “Інформована добровільна згода пацієнта на проведення діагностики, лікування та на проведення операції та знеболення і на присутність або участь учасників освітнього процесу”, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров’я України від 14.02.2012 року №110, встановлено відсутність підписаної інформованої добровільної згоди одного пацієнта, який перебував у стаціонарі медичної частини.

Це може свідчити про відсутність добровільної згоди пацієнта на застосування щодо нього методів діагностики, профілактики та лікування, що є порушенням статті 43 Закону України “Основи законодавства України про охорону здоров’я” та пункту 47 рекомендацій Комітету (CPT/Inf (93) 12-part).

5. Моніторингова група зафіксувала наявність встановленої камери відеоспостереження у рентгенологічному кабінеті. Водночас згідно з пунктом 8 розділу VII Порядку використання технічних засобів нагляду і контролю у виправних та виховних колоніях Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 26.06.2018 року №2025/5 (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02.07.2018 року за №766/32218), забороняється використання відеокамер та портативних відеореєстраторів у приміщеннях (камерах), де проводяться медичні обстеження (огляди) засуджених, здійснюються особисті обшуки із роздяганням, а також у палатах медичних частин.

Цей факт свідчить про можливе порушення права засуджених на конфіденційність інформації про стан здоров’я під час проведення медичних оглядів, процедур або маніпуляцій. Це є порушенням вимог статті 39-1 Закону України “Основи законодавства України про охорону здоров’я” щодо права осіб на таємницю про стан здоров’я, а також пункту 9 розділу I Порядку.

6. У медичній частині не організовано проведення замісної підтримувальної терапії (далі — ЗПТ) для осіб з психічними та поведінковими розладами внаслідок вживання опіоїдів відповідно до Порядку проведення замісної підтримувальної терапії осіб з психічними та поведінковими розладами внаслідок вживання опіоїдів, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров’я України від 27.03.2012 року №200.

Наркозалежним особам не забезпечується соціально-психологічний супровід, когнітивно-поведінкова терапія (КПТ), профілактика рецидивів, мотиваційне інтерв’ю, групи взаємодопомоги тощо. Таким чином, зазначені особи позбавлені можливості отримувати ЗПТ, що є порушенням їхнього права на вибір методів лікування відповідно до статті 38 Закону України “Основи законодавства України про охорону здоров’я”.

Разом із тим Комітет у доповіді за результатами візиту до України у 2023 році наголошує, що потрапляння до пенітенціарної установи є можливістю розв’язати проблему, пов’язану з наркотиками. Саме тому важливо, щоб відповідна допомога була запропонована всім зацікавленим особам, а отже, в усіх установах має бути доступне належне медичне обслуговування.

Допомога, що пропонується таким особам, повинна бути різноманітною. Програми замісної терапії для осіб з наркотичною залежністю мають поєднуватися зі справжніми психосоціальними та освітніми програмами для осіб з опіоїдною залежністю, які не здатні самостійно припинити вживання наркотиків. Крім того, доступ до програм ЗПТ в установах має бути легкодоступним, а керувати ними повинні пенітенціарні лікарі, які пройшли спеціальну підготовку з питань, пов’язаних із вживанням наркотиків (CPT/Inf (2024) 20) пункт 86).

7. У порушення пункту 8 глави 5 розділу II Порядку у стаціонарі медичної частини відсутній облаштований ізолятор для осіб з психічними розладами серед засуджених, які становлять небезпеку для оточення.

8. Диспансерний нагляд здійснюється за 16 особами, які мають інвалідність. З них: І гр. — 0 осіб; II гр. — 1 особа; III гр. — 7 осіб. Разом із тим, у порушення вимог Закону України “Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні” особи з інвалідністю не отримують належних діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями та наслідками травм, які спричиняють обмеження нормальної життєдіяльності.

Так, під час вивчення медичної документації засуджених встановлено, що у 3 осіб, які мають інвалідність, відсутня індивідуальна програма реабілітації (далі — ІПР). Крім того, не виконуються рекомендації ІПР, у зв’язку з чим вони не отримують належних діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів.

9. У порушення пункту 37 Постанови Кабінету Міністрів України №285 від 02.03.2016 року “Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики”, у медичній частині відсутній висновок, що підтверджує вільний доступ до будівель та приміщень медичного закладу маломобільних груп населення, отримання якого є обов’язковим.

10. У порушення вимог Норми належності постільних речей, спеціального одягу та спеціального взуття (інвентарне майно) для засуджених, які проходять лікування у лікувально-профілактичних закладах, закладах на правах лікувальних та в медичних частинах при установах виконання покарань та слідчих ізоляторах, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 20.02.2012 року №280/5, засуджені не отримують госпітального майна (костюм, халат та капці госпітальні). Вони перебувають у стаціонарі у повсякденному одязі, іноді зі своєю постільною білизною.

11. У порушення вимог Стандартів медичної допомоги при вірусному гепатиті C у дорослих, затверджених наказом Міністерства охорони здоров’я України від 15.01.2021 року №51, не всі особи з підозрою на вірусний гепатит C проходять ПЛР-тестування, у зв’язку з чим вони не отримують необхідного лікування. Це може призвести до погіршення стану їхнього здоров’я та поширення зазначеного інфекційного захворювання серед засуджених (ув’язнених) осіб.

12. У порушення Порядку організації медичної допомоги на первинному, вторинному (спеціалізованому) та третинному (високоспеціалізованому) рівнях із застосуванням телемедицини, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров’я України від 19.10.2015 року №681, персонал медичної частини через технічні обмеження позбавлений можливості надсилати запити на телемедичні консультації та отримувати фахову допомогу для надання медичних послуг засудженим.

13. У порушення вимог Табеля оснащення обладнанням одного робочого місця лікаря-стоматолога та зубного техніка, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров’я України від 11.04.2005 року №158, у медичній частині відсутній дентальний рентген-апарат, що унеможливлює проведення поглибленого стоматологічного обстеження засуджених та не забезпечує своєчасного надання належної стоматологічної допомоги.

14. У кабінетах лікарів відсутнє гаряче водопостачання, робочі місця медичних працівників не відповідають вимогам чинного законодавства та порушують статтю 19 Закону України “Основи законодавства України про охорону здоров’я” і статтю 13 Закону України “Про охорону праці”.

Рекомендації:

1. Припинити практику делегування владних та контрольних функцій засудженим (“днювальним”) у будь-якій формі.

2. Забезпечити дієвий механізм конфіденційних скарг і захист осіб, які скаржаться, від репресій.

3. Провести повне й неупереджене розслідування повідомлень про фізичне та психологічне насильство з боку засуджених, наближених до адміністрації, та персоналу; забезпечити притягнення винних до відповідальності.

4. Запровадити регулярні тренінги персоналу щодо недопущення насильства, динамічної безпеки та методів деескалації.

5. Забезпечити фактичне дотримання мінімального строку перебування у КДіР і заборонити передчасні розподіли.

6. Проводити всі передбачені програмою ознайомчі заходи з фіксацією часу, змісту та підписів; припинити формальне ведення журналів.

7. Припинити відеонагляд у спальних приміщеннях КДіР за відсутності індивідуально обґрунтованої потреби; забезпечити належний доступ природного світла (відмова від матового скла).

8. Забезпечити доступ до Інтернету для новоприбулих (планшети, Wi-Fi) відповідно до встановленого порядку.

9. Оформлювати працю засуджених переважно за трудовими договорами з чітко визначеною трудовою функцією; припинити підміну трудових договорів цивільноправовими.

10. Нормувати та обліковувати робочий час; гарантувати оплату понаднормових і роботи у вихідні; унеможливити “другі зміни” без обліку.

11. Забезпечити мінімальні гарантії оплати праці та прозорість відрахувань; здійснювати перерахунок у разі занижених виплат.

12. Вести книгу закріплення за робочими місцями й обладнанням та звіряти фактичну кількість працюючих із рознарядками.

13. Забезпечити приватність у санвузлах (повноцінні перегородки) та достатнє природне освітлення (відмова від матового скла).

14. Оснастити ДІЗО/ПКТ передбаченими приміщеннями (для зберігання речей, обмінного фонду, перукарні тощо).

15. Надавати засудженим копії рішень про стягнення з роз’ясненням порядку оскарження; гарантувати доступ до правової допомоги у дисциплінарних провадженнях.

16. Здійснювати щоденні відвідування ДІЗО медичним працівником із внесенням належних записів.

17. Забезпечити комунікацію персоналу з засудженими на засадах поваги та партнерства; відмовитися від мілітаризованого стилю спілкування.

18. Припинити відкрите носіння спецзасобів персоналом, який безпосередньо працює із засудженими; оновити внутрішні інструкції.

19. Підвищити присутність і нагляд персоналу у житлових секторах без залучення засуджених до контрольних функцій.

20 Відновити ефективну вентиляцію у пральні, душовій та санпропускнику; встановити змішувачі гарячої та холодної води.

21. Забезпечити приватність у душових (шторки та перегородки).

22. Проводити повний цикл санітарної обробки: регулярну дезінфекцію та дезінсекцію постільних речей із відображенням у журналах.

23. Забезпечити асортимент товарів у крамниці відповідно до затвердженого переліку або офіційно переглянути перелік і поінформувати засуджених.

24. Забезпечити вільний і швидкий доступ до укриття без адміністративних перешкод; проводити інструктажі; інтегрувати алгоритм дій у виробничі процеси та розпорядок дня.

25. Провести інвентаризацію обладнання, затвердити план технічного обслуговування та ремонтів; належно зберігати вузли й частини; визначати непридатне майно.

26. Зменшити некомплект персоналу, оптимізувати графіки служби (відмова від 24-годинних змін), запровадити наставництво та системні тренінги.

27. Вжити заходів, спрямованих на усунення виявлених порушень прав людини та недопущення катувань, інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання у медичній частині №25 філії Державної установи “Центр охорони здоров’я Державної кримінально-виконавчої служби України” у Харківській та Луганській областях.

28. Забезпечити укомплектованість штату медичної частини лікарями-спеціалістами відповідно до потреб.

29. Забезпечити контроль за належним веденням медичної документації відповідно до Порядку організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі, затвердженого спільним наказом Міністерства юстиції України та Міністерства охорони здоров’я України від 15.08.2014 року №1348/5/572, а також інших нормативно-правових актів.

30. Забезпечити своєчасну та належну фіксацію тілесних ушкоджень у засуджених.

31. Припинити практику використання засуджених як помічників у медичних частинах та інших підрозділах установи.

32. Демонтувати з приміщень медичної частини камери відеоспостереження.

33. Оснастити медичну частину необхідним діагностичним обладнанням, у тому числі дентальним рентген-апаратом.

34. Оснастити ізолятор для осіб з психічними розладами та розладами поведінки відповідно до вимог.

35. Забезпечити отримання інформованої згоди пацієнтів на обстеження та лікування у встановленій формі.

36. Виконати вимоги пункту 37 Постанови Кабінету Міністрів України №285 від 02.03.2016 року “Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики”.

37. Забезпечити проведення індивідуальної реабілітації для осіб, які цього потребують.

38. Забезпечити належне лікування осіб, хворих на вірусний гепатит C.

ОРИГІНАЛ СТАТТІ НА САЙТІ ХПГ