Переведення засуджених між установами виконання покарань на законодавчому рівні має мету забезпечення їхньої безпеки. Однак на практиці цю процедуру часто використовують як інструмент тиску та ізоляції, особливо щодо тих, хто подає скарги або співпрацює з правозахисниками. Останні тенденції демонструють, що у 2024 році переведення стали масовим явищем, особливо до колоній Харківської області, що фактично повернуло цю практику на механізм розправи зі скаржниками.
Різке збільшення кількості переведених осіб саме після моніторингових візитів правозахисних організацій, говорить про те, що адміністрація установ використовує переведення для покарання незручних засуджених.
Як слідує з відповідей на запит:
- До Темнівської виправної колонії №100 – у 2024 році перевели 40 осіб (у 2021-2023 роках 8 осіб);
- До Харківської виправної колонії №43 – у 2024 році перевели 35 осіб (у 2021-2023 роках 13 осіб);
- До Олексіївської виправної колонії №25 – у 2024 році перевели 40 осіб (у 2021-2023 роках 8 осіб);
Ці установи мають репутацію місць, де адміністрація активно застосовує статтю 391 КК України (“злісна непокора вимогам адміністрації”) для переслідування засуджених. Потрапивши сюди, люди опиняються у ще гірших умовах, де каральні заходи з’являються як метод примусу до мовчання.
Яскравий приклад — ситуація у Софіївській виправній колонії №45.
31 серпня 2024 року, після моніторингового візиту, в установі відбулися події, які призвели до відкриття кримінального провадження, про що повідомило Державне бюро розслідувань (ДБР) . Проте вже 12 вересня 2024 року Центральна комісія прийняла рішення про переведення групи засуджених, серед яких були свідки катувань, до колоній Харківської області.
Переведення мало бути для забезпечення безпеки, однак, як свідчать факти, це виглядає як усунунення незручних свідків та ізоляція їх у колоніях із систематичними порушеннями прав людини.
Стаття 10 Кримінально-виконавчого кодексу України гарантує право засуджених на особисту безпеку, а адміністрація установи зобов’язана здійснювати заходи для її забезпечення. Проте:
- Переведення не може відбуватися без заяви самого засудженого, за іншою реальною загрозою його життю або здоров’ю;
- Адміністрація може ініціювати переведення, але лише за документально підтверджених підстав.
Відомі випадки, коли суди визнали незаконними такі переведення. Наприклад, Окружний адміністративний суд міста Києва у 2020 році (справа №640/10153/19) скасував рішення про переведення засудженого, так як воно обґрунтовано не на доказах, а на припущеннях адміністації колонії.
Однак, попри ці прецеденти, у 2024 році практика необґрунтованих та масових переведень до Харківських колоній набула безпрецедентного масштабу .
Чому саме Харків?
Харківські колонії давно славляться так званим “перевихованням” в’язнів. Адміністрація активно застосовує методи психологічного та фізичного тиску, примусову працю та систему дисциплінарних стягнень для посилення контролю над засудженими.
Правозахисні організації наполягають на створеному незалежному механізмі контролю за процесом переведення, а також на забезпечення реальної відповідальності адміністрації колоній, які зловживають своїми повноваженнями.
Без цих змін практика переслідування засуджених за допомогою переведень лише посилюється, а такі колонії, як Харківські, залишаються інструментом каральної системи, що ігнорує права людини.
