У 2024–2025 роках у Державній кримінально-виконавчій службі України відбулися не просто «зміни» — а масштабна операція зі структурного переформатування влади в межах пенітенціарної системи. Так звана «реформа» ДКВС, яку Міністерство юстиції наполегливо презентує як розбудову правоохоронного компоненту та боротьбу з катуваннями і корупцією, на практиці перетворилася на масову поліцейську інфузію в пенітенціарну вертикаль — стрімку, неконтрольовану експансію, що руйнує цивільну природу ДКВС і фактично трансформує систему виконання покарань у ще один силовий підрозділ.
Європейська комісія вже забила на сполох щодо найбільш помітного та небезпечного аспекту цього процесу.
Це не тільки «громадська оцінка». Це — офіційний висновок Європейської комісії-2025.
🇪🇺 У звіті за 2025 рік/🇺🇦Ukraine Report 2025 зазначено:
«Ефективність заходів боротьби з катуваннями, жорстоким поводженням і корупцією – наприклад, шляхом створення підрозділів внутрішньої безпеки – повинна ретельно контролюватися, щоб забезпечити суворе розмежування функцій утримання під вартою та правоохоронних повноважень. Водночас важливо гарантувати, щоб розслідування випадків катувань і жорстокого поводження проводилися спеціальними незалежними та неупередженими органами».
🤦Паралельно, Мін’юст збільшує чисельність підрозділу внутрішньої безпеки ДКВС на 250 осіб, а це додаткове навантаження на бюджет в умовах війни, та може коштувати десятки мільйонів гривень — фактично створюється силовий блок у межах пенітенціарної системи. Цей новостворений підрозділ отримує бронювання від мобілізації. У штат набирають колишніх працівників поліції, з досвідом у патрульній поліції, ДВБ чи ДСР. І все це — у країні, яка воює, і де кожен ресурс має бути виправданим.
👉Водночас, Європейська Комісія робить акцент на ключовому: Підкресливши, що функції тюремних співробітників та поліції мають бути суворо розмежовані. Комісія ставить під сумнів сам принцип запропонованого механізму. Він фактично наділяє тюремних співробітників поліцейськими повноваженнями і посягає на виключну компетенцію ДБР та НАБУ.
Це не просто попередження. Це — стратегічний сигнал про те, що Україна відходить від європейського курсу у сфері прав людини.
👉Процес «поглинання» пенітенціарної системи поліцією не обмежується лише створенням внутрішньої служби безпеки.
На фоні критики ми бачимо — що кадрові призначення в ДКВС не просто випадкові, а системні. І не просто системні, а підпорядковані єдиній логіці: поставити над тюрмами тих, хто приходить не з пенітенціарної служби, не з гуманітарної сфери, не з сектору прав людини, а з поліції — з її силовими практиками, дисциплінарними практиками і менталітетом: збирання доказів, здатних викрити підозрюваних, оперативність, примус, вертикальне підпорядкування, акцент на силовому впливі.
❗Стартовим сигналом став прихід до Мін’юсту Євгена Пікалова — не просто «нової людини», а багаторічного офіцера Нацполіції, начальника Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, відрядженого у статусі поліцейського відповідно до указу. Формально — законно. По суті — це був ключ до повної поліцейської інфузії.
Після цього посипалися кадрові призначення на керівні посади:
❗Начальником ДКВС призначено Євгена Горобця — також у статусі відрядженого поліцейського, зі збереженням посади. За аналогічною процедурою призначено заступника начальника ДКВС Дмитра Штутмана. Далі кадрова хвиля продовжується: 27 грудня 2024 року Міністерство юстиції призначає Романа Павенського, заступником начальника ДКВС , до призначення займав посаду начальника Чернівецького управління Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції; 18 лютого 2025 року відбувається ще одна ключова кадрова ротація: за наказами Мін’юсту заступниками начальника ДКВС призначені Владислав Міновський та Дмитро Перов, екс начальника та заступника Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України.
Також у вересні 2025 року, після звільнення з посади попереднього керівника Олега Янчука, керівником (виконуючим обов’язки) Державної установи «Центр пробації» призначено Олександра Олексійовича Ковтуненка (наказ від 11.09.2025). До цього призначення він обіймав посаду начальника відділу Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України. Таким чином, навіть у сфері пробації, яка за своєю суттю має гуманістичний і соціальний характер, простежується продовження тенденції «поліцейської кадрової вертикалі», коли управлінські позиції займають вихідці з силових структур.
❗І паралельно триває масове заповнення міжрегіональних управлінь силовиками або людьми, тісно пов’язаними з правоохоронною системою. За кілька місяців 2025 року:
— 20.03.2025 керівником Південно-Східного міжрегіонального управління (МРУ) призначено Віталія Тимошенка. Його попередня робота — в ОДА у підрозділі, який взаємодіє з правоохоронними органами.
— 17.03.2025 очолює Північно-Східне МРУ Антон Винокуров — раніше служба у Департаменті внутрішньої безпеки Нацполіції.
— 20.03.2025 керівником Західного МРУ стає Максим Повстяний — попередній досвід у Департамент стратегічних розслідувань Нацполіції.
— 11.07.2025 Північно-Центральне МРУ очолює Віталій Бондар — також з Департаменту внутрішньої безпеки.
❗Аналогічна тенденція простежується і на рівні установ. 24.03.2025 начальником Надержинщинської колонії №65 призначено Станіслава Баглаєнка — колишнього начальника сектору реагування патрульної поліції. 22.04.2025 тимчасове виконання обов’язків начальника Харківського СІЗО покладено на Вадима Курила — з ГУНП Харківської області.
Пенітенціарна освіта 
Відсутня.Досвід роботи з засудженими Відсутній.Розуміння стандартів КЗК(CPT) або Європейських тюремних правил Відсутнє.
✔️І тут стає очевидно, що так звана «реформа» — це системна підміна понять:
– поліцизацію 👉 видають за європеїзацію;
– силову модель 👉 подають як «боротьбу з катуваннями»;
– вертикаль контролю 👉 називають «підвищенням безпеки».
І ось тут критика ЄС стає ключовою. Вона не про конкретних людей — вона про модель.
Стратегія Міністерства юстиції, яка намагається подати «поліцейзацію» як елемент європейської реформи, у висновках Єврокомісії названа протилежною європейським стандартам.
🇪🇺Європейська комісія прямо застерігає:
«Розслідування і судовий розгляд таких випадків мають бути оперативними та ефективними… щорічна публічна звітність щодо справ про катування досі не запроваджена».
І це не технічне зауваження — це удар по всьому переговорному процесу щодо вступу України до ЄС.
Сьогодні ключове питання — не лише в тому, хто очолює ДКВС. Питання — у тому, якою ціною Україна готова платити за внутрішньополітичний контроль і чи готова влада слухати не тільки власну пропаганду, але й сигнал європейських інституцій.
🇪🇺Брюссель сказав своє слово.
🇺🇦Тепер — черга політичної відповідальності в Києві.
Читайте також:
Права людини та верховенство права: чому Єврокомісія розкритикувала тюремну реформу України
