Наприкінці 2024 та упродовж 2025 року в Державній кримінально-виконавчій службі України почали з’являтися речі, які ще кілька років тому важко було уявити в адміністративному приміщенні пенітенціарної системи. Йдеться не про нові програми ресоціалізації, не про укриття для установ під обстрілами, не про покращення умов служби персоналу, підвищення зарплатні, не про медичне забезпечення колоній чи безпеку засуджених і співробітників під час війни. Натомість — про металодетектори, системи контролю доступу, спеціальні пристрої нагляду та охорони, а також обладнання, яке в самій системі вже називають «антипрослушкою».
У центрі уваги — приміщення Департаменту ДКВС у місті Київ, вул. Юрія Іллєнка, де нове керівництво фактично створює окрему закриту зону зі своїм власним режимом доступу.
Особливо цікаво це виглядає з огляду на те, що за десятки років існування пенітенціарної служби подібної практики в центральному апараті фактично не було. У будівлі і так існує пропускний режим: на вході встановлений пункт охорони, перевіряються документи, діє система перепусток, а відвідувачі проходять через стандартні заходи контролю. Однак цього, схоже, новому керівництву виявилось недостатньо.
Тепер додаткові металеві рамки, системи контролю доступу та спеціальні пристрої безпеки з’являються вже безпосередньо на поверсі, де розміщується керівництво ДКВС.
І тут виникає цілком логічне питання: що саме такого секретного або небезпечного відбувається в кабінетах Департаменту, що виникла необхідність створювати фактично окремий «режимний сектор» всередині адміністративної будівлі Міністерства юстиції?
Показово й інше. Такі підходи значно більше нагадують культуру роботи структур внутрішньої безпеки, поліції, СБУ чи військових об’єктів, а не цивільної пенітенціарної системи.
І це не випадковість.
Останні кадрові зміни в ДКВС супроводжуються масовим приходом вихідців із підрозділів внутрішньої безпеки Національної поліції та інших силових структур. Разом із новими кадрами в пенітенціарну систему починає переноситися і відповідна модель управління: закритість, тотальний контроль, підвищена недовіра, внутрішні обмеження доступу та атмосфера постійної «оперативної загрози».
Фактично формується нова модель пенітенціарного управління — не як цивільної служби Міністерства юстиції, а як силової вертикалі з елементами внутрішньої контррозвідки.
Особливу увагу привертають самі закупівлі.
Серед конкретних закупівель — системи та пристрої нагляду та охорони, зокрема контролери ZKTeco SpeedFace-V5L ID та SpeedFace-V5L-RFID. Це вже не просто стандартна система перепусток, а повноцінні біометричні комплекси контролю доступу, які підтримують розпізнавання обличчя, відбитків пальців, RFID-карток, ведення журналу подій та фотофіксацію проходів.
Окремо увагу привертає закупівля арочного металодетектора ZKTeco ZK-D3180 (ДК 021:2015 — 35120000-1 «Системи та пристрої нагляду та охорони»). Йдеться про професійний багатозонний арочний металодетектор, який використовується для виявлення металевих предметів під час проходу особи через рамку контролю. Такі системи зазвичай застосовуються на режимних, військових або силових об’єктах, у судах, аеропортах, СБУ чи поліції. Обладнання дозволяє здійснювати безконтактний контроль осіб, налаштовувати рівні чутливості, визначати місце розташування металевого предмета на тілі людини та вести постійний контроль проходів через пункт безпеки.
Фактично всередині цивільної пенітенціарної адміністрації починає формуватися окремий внутрішній режимний сектор із багаторівневим контролем доступу.
Особливо дивно це виглядає з урахуванням того, що центральний вхід до будівлі ДКВС уже має охорону, пропускний режим, перевірку документів та стандартні засоби контролю.
При цьому все це фінансується за державні кошти.
І тут виникає ще одна проблема.
Українська пенітенціарна система сьогодні перебуває у стані хронічної нестачі фінансування. Установи виконання покарань регулярно повідомляють про проблеми з медичним забезпеченням, укриттями, ремонтом приміщень після обстрілів, нестачею персоналу та критичними умовами утримання. Правозахисники роками фіксують проблеми з безпекою в колоніях, відсутністю належних укриттів та неможливістю евакуації людей із прифронтових територій.
На цьому фоні закупівлі додаткових рамок, систем контролю та обладнання для захисту самого керівництва виглядають щонайменше показово.
Особливо якщо врахувати, що в самих установах виконання покарань засуджені та персонал часто не мають навіть базових засобів безпеки під час ракетних ударів.
Ще один важливий аспект — психологічний.
Металодетектори, додаткові рубежі контролю та закриті поверхи всередині цивільного державного органу формують не лише систему фізичної безпеки, а й атмосферу страху та ізоляції. Це демонструє ставлення самого керівництва до оточення: недовіру навіть до власних співробітників, постійне очікування внутрішньої загрози та бажання максимально відгородитися від системи, якою вони керують.
І все це дуже контрастує з офіційною риторикою про відкритість, реформування та гуманізацію пенітенціарної системи.
Бо реформа — це не металеві рамки на поверсі керівництва.
Реформа — це безпечні укриття для людей у колоніях під обстрілами. Це медична допомога. Це прозорість. Це діалог із профільною правозахисною спільнотою. Це довіра до суспільства.
А коли система починає будувати навколо себе додаткові рубежі безпеки навіть у власному офісі — це вже більше схоже не на реформу, а на психологію облоги.
Складається враження, що нове керівництво переносить до Міністерства юстиції не лише кадри з інших силових структур, а й саму філософію роботи підрозділів внутрішньої безпеки — з тотальним контролем, закритістю та підозрою до всіх навколо.
І чи не свідчить це про те, що сама система дедалі більше віддаляється від ідеї відкритої та підконтрольної суспільству служби. У правозахисному середовищі також звучать суб’єктивні припущення, що настільки посилені внутрішні заходи безпеки, багаторівневий контроль доступу та закритість окремих приміщень можуть використовуватись не лише для охорони керівництва, а й для ускладнення можливого документування або фіксації контролюючими та правоохоронними органами потенційних зловживань, незаконної чи корупційної діяльності всередині нового керівництва ДКВС.
Хто керує ДКВС: як пенітенціарну систему України фактично підпорядкували вихідцям із Нацполу
Права людини та верховенство права: чому Єврокомісія розкритикувала тюремну реформу України
