За останні роки правозахисники оприлюднили безліч фактів нелюдського поводження по відношенню до в’язнів в установах виконання покарань. Це вбивство ув’язнених з особливою жорстокісттю, катування, приниження людської честі та гідності, залякування, ненадання медичної допомоги, випадки вимагання коштів, тощо. В ЗМІ було опублікованно достатньо матеріалів про те, що насправді відбувається у СІЗО та виправних колоніях. Всі ці кричущі випадки попрання прав людини – є пародоксальними на фоні заяв керівництва пенітенціарної системи про реформу та наближення стандартів до європейських в українських тюрмах.
Замість впровадження справжніх та дієвих програм по виправленню та реабілітації осіб, що скоїли злочини, насправді маємо каральну методику по ламанню людської особистості та перетворенню людини в нестабільну особу з психічними розладами.
При такому стані справ не можна надіятися на зниження рівня злочинності в суспільстві та зниження статистки рецидивів повторного скоєння злочинів особами, що потапили за грати.
Можна констатувати, що портрет пеніцентиарної системи України – це портрет садиста. Судіть самі…
ПОРТРЕТ САДИСТА
Головне в садистські схильності – це прагнення до абсолютної влади. Звичне розуміння садизму як заподіяння фізичних страждань кому-небудь – всього лише один із способів досягнення цієї влади. Щоб стати абсолютним володарем, необхідно сторонню особу зробити абсолютно безпорадною, покірною, тобто перетворити в свою живу річ, зламавши його дух. Досягається це за допомогою приниження і поневолення.
Існує три способи досягнення абсолютної влади.
перший спосіб– поставити інших людей в залежність від себе і придбати повну і необмежену владу над ними, що дозволяє їх «ліпити як глину», сверджуючи: «Я твій бог», «Ти станеш таким, яким я хочу тебе бачити», «Ти – той, хто створений мною, ти є дітище мого таланту, моїх праць. Без мене ти ніхто ». Другий спосіб – не тільки мати абсолютну владу над іншими, а й експлуатувати їх, використовувати. Це прагнення може ставитися не тільки до матеріального світу, а й до моральних якостей, якими володіє інша людина.
Третій спосіб -заподіювати іншим людям страждання і дивитися, як вони мучаються. Страждання може бути і фізичним, але частіше мова йде про заподіяння душевних страждань . Немає більшої влади над людиною, ніж влада заподіювати біль і страждання того, хто не в змозі себе захистити та протистояти насильству.
Як би там не було, але треба керівництву ДКВС замислитись в кого перетворюються співробітники установ виконання покарань при виконанні своїх обов’язків. Замість того, щоб перевиховувати злочинців, вони самі становляться злочинцями. І не факт, що їх злочини меньші за ті, які скоїли їхні підопічні. Особливо це стосується спецпризначенців, руками яких здійснюються неправомірні насильницькі дії по відношенню до громадян України, які опинилися у неволі.
Задамо собі питання про те, якою такою оперативною необхідністтю є гвалтування в’язнів гумовими кийками? Або биття трубою по п’ятах? Чи вивертання суглобів? Це можна пояснити тільки тим, що садистам довірили державну службу. От тільки вони мабуть переплутали державу Україну з гітлерівською Німеччиною. Хто поверне до пам’яті таких держслужбовців? Слідчі ДБР, прокурори, Верховна Рада чи Президент?
Поки що відповіді немає. А беззаконня продовжуються. Яке СІЗО та виправна колонія на черзі?
