Статтею 55 Конституції України визначено: “Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини… Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань”.

Кримінально-виконавче законодавство ці норми розширює та регламентує: “Засудженим дозволяється одержувати, відправляти листи й телеграми своїм коштом без обмеження їх кількості… Кореспонденція, яку засуджені адресують Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини…. прокуророві, перегляду не підлягає і надсилається за адресою протягом доби з часу її подачі. Кореспонденція, яку засуджені одержують від зазначених органів та осіб, перегляду не підлягає”.

Ми проаналізували листування в установах виконання покарань за 2023-2024 роки. Попередній аналіз читайте за посиланням.

Доступ до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини

Аналіз даних за 2023-2024 роки свідчить про значні диспропорції у відправці кореспонденції до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. У ряді установ не було зафіксовано жодного звернення до або від Уповноваженого, що може свідчити про обмежений доступ ув’язнених до цього механізму захисту їхніх прав.

Установи з найменшою активністю у зверненнях: БВК-16, БВК-99, ВВК-86, КВК-115, ПВК-17 — тут жодного звернення та жодної відповіді від Уповноваженого. Божківська виправна колонія №16, Кагарлицька виправна колонія №115 та Покровська виправна колонія №17 мали такі ж невтішні показники й під час попереднього моніторингу. Отже, нічого не змінилося.

Водночас Київський СІЗО (370 звернень) та Кропивницький СІЗО (298 звернень) демонструють найвищу активність у зверненнях до Уповноваженого, що може бути пов’язано з вищою поінформованістю ув’язнених або кращими умовами комунікації.

Відправка кореспонденції та отримання відповідей

Значна частина установ демонструє низький рівень зворотного зв’язку з Уповноваженим. У більшості колоній кількість відповідей значно нижча за кількість надісланих звернень, що свідчить про потенційні проблеми у розгляді скарг.

У Вінницькій установі виконання покарань №1 було відправлено 51 звернення, отримано 53 відповіді, що вказує на ефективний механізм обробки запитів. Натомість у ЗВК-58, де відправлено 26 звернень, отримано 118 відповідей, що може свідчити про колективні або повторні звернення.

У низці установ відправлення кореспонденції майже відсутнє, зокрема в БВК-16, БВК-99, КВК-115 та ПВК-17, що може свідчити про адміністративні обмеження або небажання ув’язнених звертатися через страх репресій.

Звернення до правозахисників

У більшості установ звернення до правозахисних організацій є значно рідшим явищем, ніж звернення до Уповноваженого або прокуратури.

Ключові факти:

• Нульові звернення до правозахисників у 14 установах, що може вказувати на обмежений доступ до інформації або проблеми з механізмами подачі скарг.
• Найбільша активність зафіксована в Івано-Франківській установі виконання покарань №12 (61 звернення) та Чернігівському СІЗО (36 звернень).

Ця нерівномірність у комунікації з правозахисниками вказує на неоднорідність ситуації у різних установах, що потребує подальшого моніторингу та аналізу причин обмеженого доступу до незалежних правозахисних організацій.

Висновки та ключові проблеми

Доступ до Уповноваженого залишається обмеженим у ряді установ — відсутність звернень або відповідей вказує на ймовірні адміністративні чи інформаційні бар’єри.

Відповіді на звернення часто не відповідають кількості запитів — це може свідчити про нерівномірний розгляд скарг або їхнє ігнорування у деяких установах.

Звернення до правозахисників є епізодичними та нерівномірними — потребує посилення інформаційної роботи серед ув’язнених та сприяння доступу до правової допомоги.

Ці аспекти мають бути враховані у подальшому моніторингу стану забезпечення прав ув’язнених та ефективності механізмів правового захисту у пенітенціарних установах України.

ОРИГІНАЛ СТАТТІ