Учора штурмовий підрозділ України «Артан Х», який входить до складу спецпідрозділу «Артан» ГУР МО України, відзначив свою другу річницю. Два роки тому цей підрозділ починався практично з нуля. Без гучних обіцянок, без красивих презентацій та телевізійних сюжетів. Лише з людьми, які отримали шанс довести свою відданість Україні не словами, а справами.
Сьогодні «Артан Х» — це вже не просто військовий підрозділ. Це справжня сім’я. Братерство людей, які пройшли найважчі випробування війною, пораненнями, втратами та щоденним ризиком для життя.
За два роки бійці підрозділу взяли участь у сотнях штурмів, десятках спеціальних операцій та найважчих боях цієї війни. Липці. Рівнопіль. Степове. Новомихайлівка. Степногірськ. За кожною з цих назв стоять конкретні люди, їхня мужність, кров і самопожертва.
До річниці підрозділу було презентовано документальний фільм «Вивезти», створений на основі реальних відеозаписів із GoPro-камер бійців. Це не художнє кіно і не постановка. Це справжня війна такою, якою її бачать військові.
Особливо мене вразив один із епізодів евакуації поранених.
Старенька машина пробирається крізь суцільне болото. Підйом. Колеса буксують у багнюці. Машина ледве повзе вперед. Усередині — поранені побратими, яких необхідно будь-якою ціною вивезти із зони бойових дій. У якийсь момент автомобіль остаточно застрягає, а під час спроб вирватися із грязюки виходить з ладу зчеплення.
У якийсь момент по рації лунає команда командира: залишити несправний автомобіль і терміново знайти укриття. За пораненими вже вирушила інша машина. Але до її прибуття ще треба дожити. Навколо — відкрита місцевість, яку контролює ворог, а в небі постійно полюють російські дрони. Кожна хвилина очікування перетворюється на боротьбу за життя.
На перший погляд — звичайний епізод війни. Але лише для тих, хто ніколи не був на фронті.
У реальності це означає додаткові хвилини очікування під постійною загрозою удару. Це означає перебування на території, яку контролюють та безперервно атакують російські дрони. Це означає ризик для життя не лише поранених, а й тих, хто їх рятує.
Саме в такі моменти особливо гостро усвідомлюєш, на якому мотлоху іноді доводиться виконувати бойові завдання нашим захисникам.
І особливо контрастно це виглядає на тлі мирних українських міст.
Коли в Києві дорогими позашляховиками їздять цілком здорові чоловіки призовного віку, які знайшли спосіб залишитися осторонь війни. Коли новенькі джипи можна побачити біля офісних центрів, ресторанів або державних установ. Коли хтось обговорює чергову відпустку чи купівлю нового авто, а хтось у цей самий час намагається врятувати пораненого побратима на автомобілі, який давно мав би стояти на металобрухті.
Саме тому підтримка таких підрозділів — це не абстрактна благодійність.
Це конкретна допомога конкретним людям, які щодня ризикують власним життям заради України.
Відскануйте QR-код та підтримайте бійців «Артан Х»
Окремо хочу подякувати командиру підрозділу Андрію Мельнику ( позивний Фаворит). Створити бойовий підрозділ із людей непростої долі — завдання надзвичайної складності. Але ще складніше зробити так, щоб цей підрозділ став справжньою родиною.
Судячи з того, що ми бачимо сьогодні, йому це вдалося.
Для мене велика честь хоча б краєчком бути дотичним до цієї історії.
Особливо тому, що поява «Артан Х» стала прямим наслідком ухвалення статті 81-1 Кримінального кодексу України. Свого часу багато хто не вірив у цю ідею, але сьогодні бойовий шлях підрозділу став найкращим доказом того, що ми тоді мали рацію. Приємно усвідомлювати, що до адвокації цих законодавчих змін долучалася і громадська організація «Захист в’язнів України».
Коли цей закон лише обговорювався, у суспільстві було чимало скепсису. Звучали прогнози про низьку дисципліну, ненадійність та неможливість інтеграції колишніх засуджених до бойових підрозділів.
Минуло два роки.
Сьогодні найкращою відповіддю на всі ці сумніви є бойовий шлях «Артан Х», а також тисяч інших добровольців, які після колоній стали до лав Сил оборони України. Саме такі історії доводять: людину визначає не її минуле, а її вчинки.
Вони воюють, отримують поранення, рятують побратимів, виконують складні бойові завдання і нерідко віддають за Україну найдорожче — власне життя.
Але водночас держава досі не усунула низку дискримінаційних обмежень, які продовжують існувати щодо цієї категорії військовослужбовців.
Сьогодні настав час не лише дякувати цим людям, а й забезпечити їм рівні права з іншими захисниками України.
Необхідно вдосконалити статтю 81-1 Кримінального кодексу України та пов’язані нормативні акти.
Зокрема:
- надати право на щорічні відпустки та ротації;
- врегулювати підстави для звільнення зі служби за віком, станом здоров’я чи інвалідністю;
- забезпечити реальні можливості кар’єрного зростання та призначення на посади відповідно до професійних навичок;
- усунути необґрунтовані обмеження щодо окремих категорій засуджених;
- забезпечити рівний доступ до державних нагород та відомчих відзнак;
- надати можливість переведення між підрозділами та зміни військової спеціальності;
- запровадити прозорий контроль за дотриманням прав таких військовослужбовців.
Бо справедливість полягає не лише у тому, щоб дати людині шанс.
Справедливість полягає у тому, щоб після того, як вона цей шанс виправдала кров’ю, потом і подвигом, держава ставилася до неї з повагою та гідністю.
Два роки тому багато хто сумнівався у цьому експерименті.
Сьогодні результати говорять самі за себе.
«Артан Х» довів головне: людину визначає не її минуле, а її вчинки.
І поки такі воїни стоять на захисті України, нашу державу неможливо зламати.
Слава «Артан Х»!
Слава Україні!
Читайте також 👇
Від мобілізації до ресоціалізації: які проблеми статті 81-1 досі залишаються невирішеними
