На сайті Міністерства юстиції України з’явилася новина про зустріч із представниками Міжнародного кримінального суду. Під час цієї зустрічі заступник міністра юстиції Євген Пікалов заявив:
У цій цитаті є фраза, яка потребує пояснення. «Нам вдалося повернути 53 людини».
Хто саме входить до цього «нам»?
Тому що реальна ситуація виглядає інакше.
За даними громадської організації «Захист в’язнів України», саме організація за допомогою міжнародних партнерів повернула до України понад 450 осіб, які були незаконно депортовані Російською Федерацією з місць несвободи після початку повномасштабного вторгнення.
Серед цих людей 53 особи після повернення продовжили відбувати покарання в установах виконання покарань України, оскільки їхній строк покарання на момент повернення не був завершений.
Тобто ці 53 людини входять до числа тих понад 450 осіб, яких повернула саме ГО «Захист в’язнів України».
Саме тому фраза про «53 повернутих» виглядає як щонайменше спрощення реальної картини.
Після початку повномасштабного вторгнення Росія окупувала одинадцять установ виконання покарань у Донецькій, Запорізькій та Херсонській областях. Людей, які перебували там, не евакуювали. Згодом російські військові та окупаційні адміністрації примусово перемістили їх на територію Російської Федерації та окупованого Криму.
За оцінками державних органів, йдеться приблизно про 3100 осіб, яких фактично перебували з українських місцях позбавлення волі.
Водночас лише з установ Херсонської області — Голопристанської виправної колонії №7, Північної виправної колонії №90, Херсонського слідчого ізолятора та Дар’ївської виправної колонії №10 — було примусово вивезено понад 1700 ув’язнених осіб.
Після завершення строку покарання ці люди опинялися на території Росії без документів, без грошей і без можливості повернутися додому. Багато з них місяцями чекали підтвердження особи, отримували тимчасові документи та шукали можливість виїхати через треті країни.
Саме в цих умовах правозахисні організації почали фактично виконувати роботу, якої держава не робила. Вони встановлювали місцезнаходження людей, допомагали відновлювати документи, організовували маршрути повернення, оплачували дорогу та проживання, супроводжували людей після повернення.
Саме тому цифра понад 450 повернутих осіб — це результат багаторічної роботи правозахисників та міжнародних партнерів.
Ще більше запитань виникає, якщо порівняти дані різних державних органів.
Наприклад, у кримінальному провадженні щодо депортації ув’язнених після повернення вже щонайменше 309 осіб були визнані потерпілими.
Це означає, що ці люди повернулися в Україну, дали свідчення і стали учасниками кримінального провадження.
І тут виникає логічне питання:
як може бути 309 потерпілих у кримінальному провадженні, якщо публічно держава говорить лише про 53 повернутих?
Ці цифри не просто не збігаються. Вони демонструють, що в Україні досі немає єдиного обліку депортованих осіб, які перебували у місцях несвободи. Різні органи називають різні дані, а значна частина роботи правозахисників просто зникає з офіційної статистики.
Повернення депортованих ув’язнених — це не статистика і не цифри у пресрелізах. Це складна і тривала робота, за якою стоять конкретні люди та конкретні історії.
Саме тому виникає принципове питання: коли державні посадовці говорять, що «нам вдалося повернути 53 людини», чи не йдеться насправді про людей, яких фактично повернула громадська організація «Захист в’язнів України» разом із міжнародними партнерами?
Це питання не про політичні амбіції і не про публічну дискусію.
Це питання чесності державної комунікації.
Тому що за кожною цифрою стоять люди, яких незаконно вивезли з України.
І робота тих, хто роками допомагав їм повернутися додому.
Саме тому громадська організація «Захист в’язнів України» залишає за собою право поінформувати Міжнародний кримінальний суд про наявні у її розпорядженні актуальні дані щодо депортованих та повернутих осіб, а також про фактичні обставини їхнього повернення.
Тому що правда про цей воєнний злочин повинна бути зафіксована повністю.
Нагадаємо, що Європейська Комісія у своєму звіті, у листопаді 2025 року вже звертала увагу на ставлення української влади до колишніх ув’язнених, депортованих до Росії, зазначаючи:
«Підхід української влади до деяких категорій жертв воєнних злочинів потребує перегляду. Важливо забезпечити, щоб класифікація злочинів не ставала перешкодою для отримання підтримки. Зокрема, після звільнення українських ув’язнених, депортованих з окупованих територій до Росії, вони повинні мати такий самий доступ до допомоги та послуг, як і інші категорії жертв — до гуманітарної допомоги, фінансової компенсації, реабілітації та офіційного визнання статусу жертви».
Читайте також про депортацію в’язнів за посиланнями:
Захист прав депортованих ув’язнених з окупованих територій України: виклики та шляхи вирішення
АНАЛІТИЧНИЙ ЗВІТ 2024 ЯК УКРАЇНА МОЖЕ ДОПОМОГТИ ДЕПАРТОВАНИМ
Депортовані в’язні як «невидимі» жертви війни: між вироками колаборантам і провалом державного визнання
