11 травня 2021 року в Прес-центрі УКМЦ, у зв’язку з критичним станом ситуації з захворюванням на COVID-19 в місцях позбавлення волі, правозахисники провели пресконференцію «Критичний стан тюремної медицини. Як засуджені та ув’язнені лікуються від COVID-19?»
Спікери наголосили, що мова йде не лише про реагування на випадки інфікування коронавірусом, але й про надання в’язням медичної допомоги в цілому, про проблему з фіксуванням тілесних ушкоджень та травм на виробництві, про залежність та незахищеність медичних працівників від пенітенціарних службовців.
Євген Захаров, директор Харківської правозахисної групи пояснив, що перші спроби вивести медичну галузь з підпорядкування пенітенціарної системи відбулися в 2016 році. МОЗ казав, що тюремну медицину їм в підпорядкування не віддав Мін’юст. Мін’юст в свою чергу казав, що це МОЗ не хотів забирати. Як там на справді було, але в результаті був створений новий орган в підпорядкуванні Мін’юсту – ЦОЗ ДКВС України (окремий бюджет, окреме фінансування), який по факту не став незалежним від ДКВС України. Ситуація дуже погана, не вистачає кадрів, звільняються лікарі, не вистачає ліків. Маємо ситуації коли засуджені хворі на невиліковні хвороби помирають, хоча могли бути звільнені, а хворі на виліковні захворювання помирають від того, що їх не лікують. Потрібно розробити нову стратегію лікування в пенітенціарних установах, план дій і по кроково передати ЦОЗ під МОЗ.
Наталія Бородич, представник Уповноваженого Верховної Ради України з дотримання прав людини в місцях несвободи доповіла, що в минулому році ними було здійснено 135 візитів до установ ДКВС, за перший квартал цього року 26 візитів. Майже кожного разу фіксуємо порушення прав на отримання в’язнями належної медичної допомоги. Це нестача засобів захисту, відмова проводити температурний скринінг. Також відсутні приміщення для ізоляції. Наприклад, особи які виїжджають на судові засідання потім повертаються в загальні камери. Також ми помітили нестачу персоналу. Інфікування ув’язнених переважно відбувається через персонал установ ДКВС.
Олег Цвілий, Голова правління ГО “Альянс Української єдності” сказав, що ні для кого не є таємницею, що він має досвід перебування в місцях несвободи. І тому з впевненістю заявляє, що належна медична допомога там відсутня. Це не є тільки провина медпрацівників. Медичні працівники такі ж підневільні люди, як і в’язні. Навіть коли вони хочуть надати допомогу, або зафіксувати сліди побиття чи випадки травмувань на виробництві, адміністрація змушує їх цього не робити. Всіх, хто не вписується в цю систему, виганяють з роботи і далі переслідують кримінальними справами. Робиться це за допомогою в’язнів, які в закритій системі дають будь-які свідчення проти себе, проти інших в’язнів чи працівників на кого вказує керівництво установ. Хотілось би, щоб нинішнє керівництво Міністерства юстиції не займалося профанацією, не шукали проміжних виходів з ситуації утворюючі якісь ЦОЗи, а раз і назавжди передали тюремну медицину МОЗу. Це покращить якість медичного обслуговування в’язнів та захистить права самих медиків.
Олександр Степанов, колишній начальник медичної частини Кропивницького СІЗО, також наголошує на необхідності переходу пенітенціарної медицини у підпорядкування МОЗу аргументуючи це цілим рядом робочих питань з якими він зіткнувся виконуючи обов’язки начмеда Кропивницького СІЗО в період пандемії коронавіруса. Зазначив, що новоприбулі ув’язнені які поступають до СІЗО необстежені, як мінімум відсутня будь-яка інформація щодо підозри на коронавірусну хворобу чи контактування з особами які хворіють (чи вже перехворіли на данне захворювання). Все це несе великий ризик потрапляння інфекції в закриту режимну установу, зокрема співробітникам, ув’язненим, медичним працівникам тощо. В результаті – смерть медичного працівника установи в наслідок захворювання та численні захворювання співробітників, ув’язнених та самих медичних працівників. При цьому, керівництво ЦОЗ ДКВС не сприяє вирішенню проблематики, а навпаки намагаються замовчувати проблему, перекладаючи відповідальність на медичних працівників, лишаючи їх премії, спричиняють тиск погрожуючи звільненням чи фальшуванням кримінальних справ. Навіть так звані “Ковідні” фінансові доплати, які отримує Національна гвардія, Національна поліція, працівники МОЗу, тобто всі окрім медичних працівників СІЗО, якщо тільки вони особисто не захворіли на цю хворобу. І таких моментів дуже багато, де ЦОЗ ДКВС не справляється, як зі своєю основною функцією так і з щоденними робочими питаннями.
Наталія Чайка, лікар міжобласної лікарні (МОБ), на сьогодні вже ліквідованої виправної колонії №85 , зазначила, що на сьогодні ситуація в тюремній медицині на порядок гірше ніж до створення ЦОЗ ДКВС. Так наприклад, рівень міжобласних лікарень раніше відповідав рівню районної чи навіть міської лікарні. А на сьогодні навіть маємо відсутність діагностичних центрів і хворий який знаходиться на лікуванні в міжобласній лікарні не може пройти повне обстеження згідно протоколам. Хоча, по суті створення таких діагностичних центрів економічно необгрунтовано, тому що немає сенсу закуповувати дуже дороге обладнання якщо воно вже є в районних і міських лікарнях. Також дуже гостро стоїть питання щодо відсутності тестування на коронавірус у засуджених, некоректної звітності і як результат спалах інфекції в установах виконання покарань.
Дивіться: повне Відео пресконференції
По закінченню пресконференціїї громадські активісти прийшли під будівлю Міністерства юстиції України нагадати керівницву, що в країні потрібно впроваджувати якісні реформи. Недолуга спроба вирішити проблему створенням структури ЦОЗ провалилася, про що вказує нездатність протистояти розповсюдженню, діагностиці та лікуванню в місцях позбавлення волі захворюванню COVID-19. Наголосили, що будь-яка влада тимчасова та закликали Міністра юстиції Дениса Малюську зробити щось для людей.
ЦОЗ під МОЗ !!!
#медицина #правозахист