Президенту України
Зеленському В.О.
Прем’єр-міністру України
Гончаруку О.В.
Генеральному прокурору України
Рябошапці Р.Г.
Т.в.о. Директора Державного бюро розслідувань
Венедиктовій І.В.
Міністру юстиції України
Малюсці Д.Л.
Заступнику Міністра юстиції України – Урядовому уповноваженому у справах Європейського суду з прав людини
Ліщині І.Ю.
Уповноваженому Верховної Ради України в прав людини
Денисовій Л.Л.
Зеленському В.О.
Прем’єр-міністру України
Гончаруку О.В.
Генеральному прокурору України
Рябошапці Р.Г.
Т.в.о. Директора Державного бюро розслідувань
Венедиктовій І.В.
Міністру юстиції України
Малюсці Д.Л.
Заступнику Міністра юстиції України – Урядовому уповноваженому у справах Європейського суду з прав людини
Ліщині І.Ю.
Уповноваженому Верховної Ради України в прав людини
Денисовій Л.Л.
адвоката Токарева Геннадія Володимировича,
61002, м. Харків, вул. Свободи, 27, к.6
61002, м. Харків, вул. Свободи, 27, к.6
ЗВЕРНЕННЯ
з приводу подій у Державній установі «Олексіївська виправна колонія (№25)»
та щодо загальної ситуації із застосуванням незаконного насильства в діяльності правоохоронних органів та розслідування таких випадків в Україні
та щодо загальної ситуації із застосуванням незаконного насильства в діяльності правоохоронних органів та розслідування таких випадків в Україні
Шановні представники державної влади!
Як адвокат, працюючий в галузі захисту прав людини, звертаюся до Вас у зв’язку з подіями, що відбулися у Державній установі «Олексіївьска виправна колонія (№25)» (ОВК-25) Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, а також з приводу розслідування цих подій.
Проблема застосування незаконного насильства при використанні воєнізованих формувань в установах пенітенціарної системи в Україні є застарілою. Європейський суд з прав людини (ЇСПЛ) раніше визнавав порушення статті 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (Європейська конвенція) щодо заборони катувань та жорстокого поводження: 1 липня 2010 року у справі «Давидов та інші проти України» та 17 січня 2013 року у справі «Карабет та інші проти України».
Комітет Міністрів Ради Європи не визнав виконання Україною рішень ЄСПЛ у жодній справі (кількість яких вимірюється десятками) щодо порушень статті 3 України з приводу застосування незаконного насильства співробітниками правоохоронних органів (справи групи «Каверзін проти України»), а також у справах, пов‘язаних із застосуванням воєнізованих формувань в пенітенціарних установах (справи групи «Давидов та інші проти України» та «Карабет та інші проти України»).
Разом з тим Уряд у своїх планах дій з виконання зазначених рішень, що подаються до Комітету Міністрів, постійно надає інформацію про вжиття Україною заходів загального характеру України з виконання цих рішень Зокрема, у жовтні 2017 року Уряд України вперше поінформував Комітет Міністрів про створення Державного бюро розслідувань (ДБР), а у наступних планах дій надавав інформацію про діяльність ДБР. Зокрема, у плані дій від 10 січня 2019 року Уряд України інформував Комітет Міністрів про те, що за наказом Генерального прокурора України була створена робоча група для покращення співпраці між органами прокуратури та правоохоронними органами та забезпечення ефективного розслідування злочинів, пов’язаних зі смертними випадками, катуванням та нелюдським поводженням чи покаранням, а також про проведення теоретичних та практичних заходів з навчання міжнародним стандартам з медичного документування катувань у місцях тримання під вартою та організації ефективного розслідування і документування фактів катувань, нелюдського та принижуючого гідність поводження чи покарання за рекомендаціями Стамбульського протоколу (Керівництво з ефективного розслідування та документування тортур та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання, затверджено Верховним Комісаром Організації Об’єднаних Націй з прав людини 9 серпня 1999 року).
Комітет ООН проти катувань (КПК) у кожному циклі звітування України за Конвенцією ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність видів поводження і покарання (Конвенція проти катувань) у рекомендаціях за результатами розгляду доповідей Уряду у кожному звітному періоді звертав увагу на існування серйозних проблем з виконанням зобов’язань, взятих на себе Україною за зазначеною Конвенцією. Надана КПК Сьома періодична доповідь Уряду України (Доповідь), містить інформацію про вжиття заходів для виконання рекомендацій міжнародних органів, покращення ситуації з проблемою запобігання катуванню, зокрема, успішне реформування органів прокуратури та інших правоохоронних органів та їх результативну діяльність, зокрема створення ДБР, впровадження механізму ефективного розслідування скарг на незаконне застосування сили і навіть про існування розробленої спільно з експертами Ради Європи інструкції з порядку дій з особами, які зазнали катувань або інших форм поганого поводження, та іншими особами для забезпечення негайності розслідування (п.225 Доповіді). При цьому у Доповіді зазначено лише про один випадок направлення до суду за 9 місяців 2018 року обвинувального акту на співробітника установ Державної кримінально-виконавчої служби України (ДКВС) (п.73 Доповіді).
В той же час, за даними соціологічних досліджень, кожного року сотні тисяч наших громадян щорічно стають потерпілими від незаконного насильства боку правоохоронців (http://khpg.org/index.php?id=156146596), а дехто з них втрачає життя.
Під час презентації коментаря ГО «Харківська правозахисна група» до Сьомої періодичної доповіді Уряду України (Коментар) у офісі Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини я разом зі своїми колегами вислухав від присутніх там представників органів державної влади багато критичних зауважень з приводу того, що у Коментарі наведена недостовірна інформація стосовно недоліків в роботі державних органів, до компетенції яких відносяться запобігання катуванням та іншим формам жорстокого поводження.
Разом з тим в Україні постійно відбуваються події, які свідчать про просто критичну ситуацію з масштабами жорстокого поводження з ув’язненими в установах ДВКС. Так у лютому 2019 року були поширена інформація про кричущі факти систематичного застосування незаконного насильства з боку адміністрації до засуджених Бердянської виправної колонії (№77), поєднаного з вимаганням грошей за невжиття таких дій. Також у 2019 році багаторазово залучались до проведення так званих «спеціальних заходів» підрозділи ГШР, у ході яких у кожному випадку відбувалось масове завдання тілесних ушкоджень засудженим. Відомими є випадки застосування ГШР у березні у Жовтоводській виправній колонії №26, у травні у Черкаській виправній колонії (№62), Рівненському слідчому ізоляторі, Черніговському слідчому ізоляторі та Південній виправній колонії (№51) (Одеса). У грудні 2019 року сталися резонансні події застосування ГШР у Кропівницькому слідчому ізоляторі. У кожному з цих випадків ув’язнені скаржилися на перевищення влади з боку бійців ГШР, на знак протесту частина з них наносили собі тілесні ушкодження, оголошували голодування.
За фактами подій у Бердянській виправній колонії (№77) та Кропивницькому слідчому ізоляторі були розпочаті кримінальні провадження, але зважаючи на результати попередніх розслідувань за численними скаргами на насильство в українських пенітенціарних установах за весь час її існування, можна передбачити, що винні у скоєнні цих імовірних злочинів не будуть покарані, у кращому випадку за всіх знайдуть «крайніх».
На офіційному веб-сайті ДКВС відсутня інформація про смертність в її установах. До громадськості доходить інформація лише про окремі випадки смертей ув’язнених в установах ДКВС. Так у 2017 році у Луцькому слідчому ізоляторі помер 25-річний ув’язнений, якого під час загострення психічного розладу замість медичного ізолятору помістили до камери збірного відділення («стакану») площею 1.5 кв.м., при цьому розслідування за цим фактом неодноразово закривалось. У лютому 2019 року за офіційною причиною «серцева недостатність» помер одразу після прибуття до ДУ «Вільнянська установа виконання покарань (№11)» 27-річний засуджений, на трупі якого були виявленні численні тілесні ушкодження, але винні особи не були встановлені (http://khpg.org/index.php?id=1552567852). За фактом завдання у Хмельницькому СІЗО у жовтні 2015 року смерті 30-річному засудженому і дотепер триває судовий розгляд за обвинуваченням співробітників пенітенціарної служби, але невідомо коли і чим він закінчиться.
25 червня 2019 року Уряд України у своєму плані дій Комітету Міністрів у справі групи «Каверзін проти України» щодо результатів моніторингу місць несвободи системи Міністерства юстиції повідомив про те, ‘що були розроблені 23 інструкції, 29 службових осіб були притягнуті до відповідальності, та розпочато 5 досудових розслідувань (https://rm.coe.int/CoERMPublicCommonSea…/DisplayDCTMContent…).
Як адвокат, працюючий в галузі захисту прав людини, звертаюся до Вас у зв’язку з подіями, що відбулися у Державній установі «Олексіївьска виправна колонія (№25)» (ОВК-25) Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, а також з приводу розслідування цих подій.
Проблема застосування незаконного насильства при використанні воєнізованих формувань в установах пенітенціарної системи в Україні є застарілою. Європейський суд з прав людини (ЇСПЛ) раніше визнавав порушення статті 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (Європейська конвенція) щодо заборони катувань та жорстокого поводження: 1 липня 2010 року у справі «Давидов та інші проти України» та 17 січня 2013 року у справі «Карабет та інші проти України».
Комітет Міністрів Ради Європи не визнав виконання Україною рішень ЄСПЛ у жодній справі (кількість яких вимірюється десятками) щодо порушень статті 3 України з приводу застосування незаконного насильства співробітниками правоохоронних органів (справи групи «Каверзін проти України»), а також у справах, пов‘язаних із застосуванням воєнізованих формувань в пенітенціарних установах (справи групи «Давидов та інші проти України» та «Карабет та інші проти України»).
Разом з тим Уряд у своїх планах дій з виконання зазначених рішень, що подаються до Комітету Міністрів, постійно надає інформацію про вжиття Україною заходів загального характеру України з виконання цих рішень Зокрема, у жовтні 2017 року Уряд України вперше поінформував Комітет Міністрів про створення Державного бюро розслідувань (ДБР), а у наступних планах дій надавав інформацію про діяльність ДБР. Зокрема, у плані дій від 10 січня 2019 року Уряд України інформував Комітет Міністрів про те, що за наказом Генерального прокурора України була створена робоча група для покращення співпраці між органами прокуратури та правоохоронними органами та забезпечення ефективного розслідування злочинів, пов’язаних зі смертними випадками, катуванням та нелюдським поводженням чи покаранням, а також про проведення теоретичних та практичних заходів з навчання міжнародним стандартам з медичного документування катувань у місцях тримання під вартою та організації ефективного розслідування і документування фактів катувань, нелюдського та принижуючого гідність поводження чи покарання за рекомендаціями Стамбульського протоколу (Керівництво з ефективного розслідування та документування тортур та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання, затверджено Верховним Комісаром Організації Об’єднаних Націй з прав людини 9 серпня 1999 року).
Комітет ООН проти катувань (КПК) у кожному циклі звітування України за Конвенцією ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність видів поводження і покарання (Конвенція проти катувань) у рекомендаціях за результатами розгляду доповідей Уряду у кожному звітному періоді звертав увагу на існування серйозних проблем з виконанням зобов’язань, взятих на себе Україною за зазначеною Конвенцією. Надана КПК Сьома періодична доповідь Уряду України (Доповідь), містить інформацію про вжиття заходів для виконання рекомендацій міжнародних органів, покращення ситуації з проблемою запобігання катуванню, зокрема, успішне реформування органів прокуратури та інших правоохоронних органів та їх результативну діяльність, зокрема створення ДБР, впровадження механізму ефективного розслідування скарг на незаконне застосування сили і навіть про існування розробленої спільно з експертами Ради Європи інструкції з порядку дій з особами, які зазнали катувань або інших форм поганого поводження, та іншими особами для забезпечення негайності розслідування (п.225 Доповіді). При цьому у Доповіді зазначено лише про один випадок направлення до суду за 9 місяців 2018 року обвинувального акту на співробітника установ Державної кримінально-виконавчої служби України (ДКВС) (п.73 Доповіді).
В той же час, за даними соціологічних досліджень, кожного року сотні тисяч наших громадян щорічно стають потерпілими від незаконного насильства боку правоохоронців (http://khpg.org/index.php?id=156146596), а дехто з них втрачає життя.
Під час презентації коментаря ГО «Харківська правозахисна група» до Сьомої періодичної доповіді Уряду України (Коментар) у офісі Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини я разом зі своїми колегами вислухав від присутніх там представників органів державної влади багато критичних зауважень з приводу того, що у Коментарі наведена недостовірна інформація стосовно недоліків в роботі державних органів, до компетенції яких відносяться запобігання катуванням та іншим формам жорстокого поводження.
Разом з тим в Україні постійно відбуваються події, які свідчать про просто критичну ситуацію з масштабами жорстокого поводження з ув’язненими в установах ДВКС. Так у лютому 2019 року були поширена інформація про кричущі факти систематичного застосування незаконного насильства з боку адміністрації до засуджених Бердянської виправної колонії (№77), поєднаного з вимаганням грошей за невжиття таких дій. Також у 2019 році багаторазово залучались до проведення так званих «спеціальних заходів» підрозділи ГШР, у ході яких у кожному випадку відбувалось масове завдання тілесних ушкоджень засудженим. Відомими є випадки застосування ГШР у березні у Жовтоводській виправній колонії №26, у травні у Черкаській виправній колонії (№62), Рівненському слідчому ізоляторі, Черніговському слідчому ізоляторі та Південній виправній колонії (№51) (Одеса). У грудні 2019 року сталися резонансні події застосування ГШР у Кропівницькому слідчому ізоляторі. У кожному з цих випадків ув’язнені скаржилися на перевищення влади з боку бійців ГШР, на знак протесту частина з них наносили собі тілесні ушкодження, оголошували голодування.
За фактами подій у Бердянській виправній колонії (№77) та Кропивницькому слідчому ізоляторі були розпочаті кримінальні провадження, але зважаючи на результати попередніх розслідувань за численними скаргами на насильство в українських пенітенціарних установах за весь час її існування, можна передбачити, що винні у скоєнні цих імовірних злочинів не будуть покарані, у кращому випадку за всіх знайдуть «крайніх».
На офіційному веб-сайті ДКВС відсутня інформація про смертність в її установах. До громадськості доходить інформація лише про окремі випадки смертей ув’язнених в установах ДКВС. Так у 2017 році у Луцькому слідчому ізоляторі помер 25-річний ув’язнений, якого під час загострення психічного розладу замість медичного ізолятору помістили до камери збірного відділення («стакану») площею 1.5 кв.м., при цьому розслідування за цим фактом неодноразово закривалось. У лютому 2019 року за офіційною причиною «серцева недостатність» помер одразу після прибуття до ДУ «Вільнянська установа виконання покарань (№11)» 27-річний засуджений, на трупі якого були виявленні численні тілесні ушкодження, але винні особи не були встановлені (http://khpg.org/index.php?id=1552567852). За фактом завдання у Хмельницькому СІЗО у жовтні 2015 року смерті 30-річному засудженому і дотепер триває судовий розгляд за обвинуваченням співробітників пенітенціарної служби, але невідомо коли і чим він закінчиться.
25 червня 2019 року Уряд України у своєму плані дій Комітету Міністрів у справі групи «Каверзін проти України» щодо результатів моніторингу місць несвободи системи Міністерства юстиції повідомив про те, ‘що були розроблені 23 інструкції, 29 службових осіб були притягнуті до відповідальності, та розпочато 5 досудових розслідувань (https://rm.coe.int/CoERMPublicCommonSea…/DisplayDCTMContent…).
Уявляється, що навряд чи можна визнати достовірними твердження Уряду про покращення ситуації з дотриманням заборони катувань та інших форм поганого поводження в Україні, коли результати соціальних досліджень, інформація від правозахисників та найважливіших міжнародних інституцій з прав людини – КПК та КЗК – протягом багатьох років свідчать про існування серйозних проблем з цих питань, а численні рішення ЄСПЛ вказують на системні порушення Україною взятих на себе зобов’язань за Європейською конвенцією. І яка практична користь від всіх цих звітів, доповідей та офіційних заяв про величезні досягнення в галузі боротьби з катуванням для тих, хто став жертвами злочинів такого роду?
Повертаючись до подій у ОВК-25, слід пригадати, що Європейський Комітет з запобігання катуванням та нелюдському чи принизливому поводженню або покаранню (КЗК) декілька разів здійснював візити до ОВК-25, в тому числі двічі у 2014 році, в ході яких отримав інформацію про катування, систематичне погане поводження з засудженими, а також заходи помсти з боку адміністрації установи до засуджених, які подали скарги на її дії. Уряд у відповідь на звіт КЗК за результатами візиту до ОВК-25 надав інформацію, що було проведено службове розслідування, за результатами якого керівництво колонії було звільнено, а декілька співробітників були притягнуті до дисциплінарної відповідальності. Отже замість кримінального покарання за вчинення злочинів винних осіб перевели служити до інших установ. Після зазначених візитів органами влади не було зафіксовано жодної скарги на дії адміністрації ОВК-25, в тому числі в ході декількох наступних візитів представників міжнародних органів з запобігання катуванням (п.170 Доповіді), і це не дивно, оскільки за скарги засуджених очікує жорстока помста.
Коли становище засуджених ОВК-25 стало нестерпним, а також в зв’язку з притягненням службових осіб цієї установи до кримінальної відповідальності за незаконну продаж продуктів харчування, 3 січня цього року вони масово звернулися до правозахисників зі скаргами на дії персоналу установи, значна частина з яких була з приводу застосування до в’язнів незаконного фізичного насильства, окремі форми якого за своєю жорстокістю нагадують такі, що використовувались у часи середньовічної інквізиції. Після цього 8 січня наказом начальника Північно-Східного міжрегіонального управління було запроваджено режим особливих умов (https://ord-ua.com/…/v-obrazcovoj-25-j-kolonii-arestanta-p…/). Як повідомила Адміністрація ДКВС, за оперативною інформацією група засуджених ОВК-25 планувала здійснити групові протиправні дії, в тому числі за допомогою «окремих зв’язаних з криміналітетом організацій».
(https://www.facebook.com/adkvsu/posts/512438049379623). Того ж дня у ранній час доби до установи ввели бійців територіального (міжрегіонального) воєнізованого формування ДКВС, так звані групи швидкого реагування (ГШР). Два колишні співробітники ОВК-25, на дії яких найбільше скаржились засуджені, як на тих, хто давав накази на застосування незаконного насильства або особисто приймали участь в таких діях, були звільнені з цієї установи наприкінці 2019 року. Але за інформацією засуджених, 8 січня 2020 року під час застосування спецпідрозділів на території установи були присутні ці звільнені співробітники ОВК-25, при цьому один з них був у формі бійця ГШР та особисто брав участь у залякуванні засуджених та застосуванні до них сили та спецзасобів. В той же день, після проведення цих так званих «спеціальних заходів», очевидно з метою виправдання застосування сили та спеціальних засобів, засуджених під тиском змусили написати недостовірну інформацію про проведення в цей час загального обшуку, порушення ними правил поведінки при його проведенні, з зазначенням того, що обшук проводився у дозволений законодавством час. Наступного дня за фактом перевищення влади службовими особами ДКВС було розпочато кримінальне провадження.
З того часу до установи припинили допускати правозахисників та представників ЗМІ, а також і адвокатів, в зв’язку з чим були подані відповідні заяви до органів прокуратури про перешкоджання професійній діяльності адвокатів. Лише зі зміною керівництва установи, починаючи з 21 січня адвокатів, не більше одного одночасно, стали поступово допускати на її територію. Лікаря, який не входить до системи установ охорони здоров’я ДКВС, також не допустили до ОВК-25. Мали місце випадки перешкоджання діяльності представників Уповноваженого Верховної Ради України (https://times.kharkiv.ua/…/v-alekseevskoj-kolonii-prepyats…/).
Адвокати, які уклали угоди про надання правової допомоги засудженим, які поскаржились на незаконні дії адміністрації, направили повідомлення про вчинені проти засуджених кримінальні правопорушення до органів прокуратури та ДБР, в яких також просили застосувати до скаржників заходи безпеки.
У межах розпочатих кримінальних проваджень, починаючи з 9 січня, слідчими ДБР проводяться слідчі дії за участю засуджених, але адвокати, які мають угоди на здійснення представництва засуджених – потерпілих у кримінальних провадженнях, розпочатих за фактами перевищення влади і службових повноважень та катувань, – до участі у слідчих діях залучали лише двічі, в тому числі одного разу – поза межами ОВК-25.
Під час побачень з адвокатами більшість засуджених поскаржилась на отримання тілесних ушкоджень під час залучення 8 січня підрозділу ГШР у ОВК-25, в ході чого до них було застосовано фізичну силу та спеціальні засоби-кайданки (https://www.facebook.com/adkvsu/posts/512438049379623). За словами багатьох засуджених, в цей час їх всіляко принижували, зокрема примусили у спідній білизні повзти по східцях з зафіксованими за спиною руками, після чого протягом 10-12 годин лежати на підлозі.
Деякі з засуджених відмовились приймати участь у слідчих діях за відсутності адвоката, при цьому і дотепер їхні допити не проведені. За словами засуджених, частину з них оглядав судово-медичний експерт, інших засуджених експерти не оглядали. Допити засуджених проводились на території ОВК-25, при цьому, за інформацією від засуджених, перед допитом на них здійснювали тиск співробітники цієї установи, а у частині випадків останні також були присутні і під час самого допиту. Декілька засуджених вивезли в інші установи і допитали там.
17 січня співробітники оперативного підрозділу Північно-Східного міжрегіонального управління разом із співробітниками ОВК-25 під загрозою застосування фізичного насильства змусили засуджених, які написали заяви про вчинені злочини, написати письмові відмови від них. За цим фактом до ДБР подано повідомлення про примушення свідків та потерпілих від давання показань. 24 січня до адвокатів засуджених надійшла інформація, що адміністрація установи прослуховує розмови засуджених з адвокатами під час конфіденційних побачень та передає зміст їх спілкування засудженим, при цьому адміністрація намагається дискредитувати адвокатів перед засудженими.
У численних звітах і доповідях Уряд хвалиться створенням ДБР, як найвищим досягненням України у сфері боротьби з катуваннями, хоча розслідування катувань складає лише невелику частину діяльності ДБР. Зокрема, 25 червня 2019 року Уряд у своєму плані дій у справі групи «Каверзін проти України» поінформував Комітету Міністрів про роботу Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Національної академії прокуратури України над імплементацією принципів ефективного розслідування у національну адміністративну практику. Виходячи з ходу розслідування подій у ОВК-25, незважаючи на інформацію Уряду до відповідних міжнародних органів про величезну роботу в цьому напрямку, можна зробити висновок, що спеціальна методика розслідування злочинів, пов’язаних з катуванням та іншими формами жорстокого поводження, так і не була впроваджена у практичну діяльність органів досудового розслідування, зокрема ДБР, а «ефективне розслідування» скарг на катування існує лише у звітах і доповідях Уряду.
Зокрема, наявність територіальних управлінь ДБР тільки в семи містах України не лише ускладнює подачу заяви про кримінальне правопорушення до підрозділів ДБР, але й багаторазово погіршує оперативність комунікації учасників процесу зі слідчими, збільшуючи її строки щонайменше на тривалість доставки поштової кореспонденції. Зокрема, у випадку розслідування подій у ОВК-25 адвокати засуджених подали до підрозділу досудового розслідування клопотання про проведення слідчих діл виключно за їх участі, а також про ознайомлення з матеріалами досудового розслідування, але всі рішення за встановленими невідомо ким правилами оброблюються через процедуру реєстрації «звернень» адвокатів у Територіальному управлінні ДБР, розташованому у м. Полтава. Хоча група адвокатів, які співпрацюють з ГО «Харківська правозахисна група» докладають всіх можливих зусиль для надання правової допомоги засудженим, які поскаржились на катування та інші порушення з боку адміністрації ОВК-25, на теперішній час вони практично виключені з участі у досудовому розслідуванні, що не відповідає як стандартам ефективного розслідування, встановленим ЄСПЛ, так і рекомендаціям Стамбульського протоколу в аспекті забезпечення участі потерпілого та його представника у розслідуванні.
Декілька років за допомогою міжнародних партнерів в Україні ведеться діяльність з розробки методики розслідування скарг на катування з урахуванням міжнародних стандартів, зокрема Стамбульського протоколу, в т.ч. нових правил проведення судово-медичних експертиз у справах такого роду. Проте на практиці при оглядах засуджених у ОВК-25 експерт просто фотографував їх за допомогою мобільного телефону, без урахування міжнародних рекомендацій. Такі огляди проводились на території ОВК-25, тобто під повним контролем її адміністрації, без залучення юридичних представників засуджених, що явно не відповідає міжнародним підходам при розслідуванні справ такого роду та в майбутньому може поставити під сумнів достовірність результатів відповідних судово-медичних експертиз.
Окремий аспектом невжиття Урядом заходів для ефективного розслідування скарг на погане поводження є те, що в Україні і дотепер не притягаються до адекватної відповідальності відповідні керівники правоохоронних органів, які у своїй діяльності зобов’язані використовувати стаціонарні та портативні засоби відеореєстрації. Так у кожному випадку залучення ГШР до проведення «спеціальних заходів» в установах ДКВС, коли виникли питання щодо законності їх дій, були розпочаті кримінальні провадження, відсутні записи як стаціонарних відеокамер, так і портативних відеореєстраторів, хоча нормативними актами Міністерства юстиції передбачений обов’язок застосування останніх: персоналом виправної колонії – для фіксування правопорушення або інших подій, які відбуваються під час несення служби, зокрема під час застосування до засуджених заходів фізичного впливу та спеціальних засобів (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0766-18#n151), а особовим складом підрозділів ГШР – для документування протиправних дій засуджених, осіб, узятих під варту, та інших осіб (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0177-17).
На теперішній час немає інформації про те, що хоча в хтось з службових осіб, як ОВК-25, так і залучених для проведення «спеціальних заходів» 3 січня 2019 року бійців спецпідрозділів здійснював відеофіксацію подій 8 січня 2019 року. У поєднанні з інформацією ДКВС про непрацездатність стаціонарної системи відеоспостереження ОВК-25 в цей день можна дійти висновку про те, що відеофіксація не проводилась навмисно на вимогу певних керівників, і такі дії відповідних службових осіб містять ознаки склад окремого злочину, який підлягає розслідуванню. Оскільки відеозаписи подій з використанням сили та спеціальних засобів, в тому числі із залученням ГШР могли б дати однозначну відповідь щодо правомірності дій службових осіб ДКВС, уявляється, що відсутність належного реагування, зокрема шляхом притягнення до кримінальної відповідальності за таке керівників установ або щонайменше звільнення їх з органів ДКВС, а фактично на відкрите саботування службовими особами ДКВС виконання вимог українського законодавства стосовно використання відеофіксації у діяльності правоохоронців, впровадженої на імплементацію міжнародних механізмів запобігання катуванням, демонструє небажання відповідних державних органів отримувати можливі достовірні докази порушень закону. Якщо ситуацію з систематичним порушенням службовими особами правоохоронних органів, зокрема установ ДКВС, обов’язку здійснювати відеофіксацію подій на території установ не буде змінено, а в цьому конкретному випадку, як і у кожному випадку незабезпечення наявності відповідних відеозаписів, винні особи не будуть притягнуті до суворої відповідальності, не може бути й мови про те, що держава Україна має намір подолати таке ганебне явище, як катування.
Так чи інакше залишається сумним фактом те, що щонайменше з травня 2001 року з часу подій застосування підрозділів ГШР у Замковій виправній колонії (№58), щодо яких ЄСПЛ визнав порушення статті 3 Європейської конвенції у справі «Давидов та інші проти України», в Україні продовжується безкарне використання таких спецпідрозділів для залякування та незаконного покарання ув’язнених.
У відповідності до вимог ст.13 Конвенції проти катувань держава має вживати заходи для забезпечення захисту скаржника та свідків від будь-яких форм поганого поводження чи залякування у зв’язку із скаргою чи будь-якими свідченнями; аналогічні рекомендації містяться і у Стамбульському протоколі. У дійсності все відбувається навпаки, люди, які поскаржились на катування та погане поводження у ОВК-25, піддаються залякуванням, примушенню до відмови від скарг і т.і. На практиці саме в той час, коли десятки засуджених вперше набралися сміливості кинути виклик катам у погонах, органи державної влади, які за своїми обов’язками мали б проводити ефективне розслідування, забезпечити безпеку потерпілим (про що неодноразово просили адвокати у заявах про вчинені злочини до органів розслідування) дають можливість здійснювати тиск на потерпілих, у тому числі у зв’язку з проведенням слідчих дій на території ОВК-25, не створюють умов для реалізації права потерпілих на професійну правничу допомогу, обмежують права адвокатів на участь у кримінальному провадженні.
Проведення розслідування скарг в’язнів на катування та погане поводження у ОВК-25 є яскравою демонстрацією того, як тюремна система кинула всі свої ресурси на збереження режиму повного беззаконня, який базується на абсолютній покори ув’язнених шляхом систематичного приниження їх гідності, залякування аж до загрози їх життю, знущання та застосування жорстокого фізичного насильства з використанням витончених методів катувань, а органи розслідування внаслідок невміння та/або небажання проводять розслідування як це відбувається у випадках ординарних злочинів, без урахування його специфіки: з одного боку, особливої вразливості скаржників та свідків, існування реальної небезпеки для них, а з іншого, наявність широких можливостей для осіб, причетних до вчинення таких незаконних дій, та інших представників тюремної адміністрації перешкоджати розслідуванню.
Події у ОВК-25 – це слушна нагода для вжиття радикальних дій у боротьбі з катуваннями. Якщо в цьому випадку винні особи не понесуть заслужене покарання, а навпаки відбудеться помста тим, хто насмілився поскаржитись на тюремну адміністрацію, то у майбутньому в’язні можуть більше не насмілитись на груповий протест проти беззаконня. Це саме той випадок, коли держава мала б продемонструвати свою політичну волю на вирішення проблеми застосування незаконного насильства в діяльності правоохоронних органів.
Зараз питання вже більше не у тому, що саме відбувалося у ОВК-25 в минулому, а у тому, чи докладе держава зусиль радикально змінити ситуацію, чи таке ставлення до людей, зокрема до тих, хто відбуває кримінальне покарання, залишиться і далі, у тому, чи бажає наша держава довести, що вона дотримується загальновизнаних людських цінностей, готова приєднатись до європейського співтовариства справді, для чого дійсно має намір покінчити з катуванням своїх громадян перевертнями у погонах.
Я лише звичайний громадянин своєї країни, не наділений жодними владними повноваженнями, який в межах своєї професійної адвокатської та правозахисної діяльності багаторазово звертався до відповідних органів влади з приводу розслідування скарг на катування та інші форми жорстокого поводження, і це жодного разу не призвело до покарання винних осіб в Україні, а визнання порушень прав людини ЄСПЛ у справах окремих жертв таких злочинів та присуджена з держави Україна грошова компенсація лише підкреслюють гостроту проблеми катувань в нашій країні. Тому я звертаюсь до всіх Вас, як до осіб, які за своїми посадами маєте всі необхідні можливості та повноваження, з проханням розпочати реальну діяльність, направлену на викорінення цього ганебного явища з життя нашої країни, оголосити законну війну всім тим представникам влади, які вважають себе уповноваженими на фізичне панування над іншими людьми.
Стосовно конкретних подій у ОВК-25, з метою, наскільки це можливо після псування, втрати та знищення значної частини доказів, проведення максимально ефективного розслідування численних скарг засуджених на систематичне застосування до них незаконного насильства у цій установі,
прошу невідкладно забезпечити:
• заходи безпеки для тих засуджених, хто поскаржився на дії адміністрації;
• усунення перешкод для допуску правозахисників в цю установу відповідно до положень Кримінально-виконавчого Кодексу, забезпечення умов для їх спілкування з засудженими в умовах повної конфіденційності;
• контроль за ситуацією в установі шляхом постійної присутності в установі співробітників відповідних органів державного нагляду та представників суспільного контролю для забезпечення унеможливлення тиску на засуджених з боку адміністрації установи та інших службових осіб;
• повноцінну участь адвокатів у кримінальних провадженнях, розпочатих за фактами застосування до засуджених установи незаконного насильства, у відповідності до міжнародних стандартіви розслідування скарг на катування, в тому числі проведення усіх слідчих дій із засудженими, включаючи їх огляд судово-медичним експертом;
• фіксацію слідів застосування фізичного насильства до засуджених, у яких вони ще залишилися, судово-медичними експертами у відповідності до рекомендацій Стамбульського протоколу, в тому числі шляхом проведення додаткових медичних обстежень;
• щоденний огляд засуджених установи у присутності адвоката, з числа тих, які надають потерпілим правову допомогу у кримінальних провадженнях, медичний працівником установи а на прохання засуджених також іншим медичним фахівцем;
• розслідування у кримінальному провадженні факту незабезпечення наявності записів технічних засобів нагляду і контролю (стаціонарних камер відеоспостереження та портативних відеореєстраторів) та притягнення винних осіб до відповідальності.
З великою повагою,
адвокат Геннадій Токарев
Повертаючись до подій у ОВК-25, слід пригадати, що Європейський Комітет з запобігання катуванням та нелюдському чи принизливому поводженню або покаранню (КЗК) декілька разів здійснював візити до ОВК-25, в тому числі двічі у 2014 році, в ході яких отримав інформацію про катування, систематичне погане поводження з засудженими, а також заходи помсти з боку адміністрації установи до засуджених, які подали скарги на її дії. Уряд у відповідь на звіт КЗК за результатами візиту до ОВК-25 надав інформацію, що було проведено службове розслідування, за результатами якого керівництво колонії було звільнено, а декілька співробітників були притягнуті до дисциплінарної відповідальності. Отже замість кримінального покарання за вчинення злочинів винних осіб перевели служити до інших установ. Після зазначених візитів органами влади не було зафіксовано жодної скарги на дії адміністрації ОВК-25, в тому числі в ході декількох наступних візитів представників міжнародних органів з запобігання катуванням (п.170 Доповіді), і це не дивно, оскільки за скарги засуджених очікує жорстока помста.
Коли становище засуджених ОВК-25 стало нестерпним, а також в зв’язку з притягненням службових осіб цієї установи до кримінальної відповідальності за незаконну продаж продуктів харчування, 3 січня цього року вони масово звернулися до правозахисників зі скаргами на дії персоналу установи, значна частина з яких була з приводу застосування до в’язнів незаконного фізичного насильства, окремі форми якого за своєю жорстокістю нагадують такі, що використовувались у часи середньовічної інквізиції. Після цього 8 січня наказом начальника Північно-Східного міжрегіонального управління було запроваджено режим особливих умов (https://ord-ua.com/…/v-obrazcovoj-25-j-kolonii-arestanta-p…/). Як повідомила Адміністрація ДКВС, за оперативною інформацією група засуджених ОВК-25 планувала здійснити групові протиправні дії, в тому числі за допомогою «окремих зв’язаних з криміналітетом організацій».
(https://www.facebook.com/adkvsu/posts/512438049379623). Того ж дня у ранній час доби до установи ввели бійців територіального (міжрегіонального) воєнізованого формування ДКВС, так звані групи швидкого реагування (ГШР). Два колишні співробітники ОВК-25, на дії яких найбільше скаржились засуджені, як на тих, хто давав накази на застосування незаконного насильства або особисто приймали участь в таких діях, були звільнені з цієї установи наприкінці 2019 року. Але за інформацією засуджених, 8 січня 2020 року під час застосування спецпідрозділів на території установи були присутні ці звільнені співробітники ОВК-25, при цьому один з них був у формі бійця ГШР та особисто брав участь у залякуванні засуджених та застосуванні до них сили та спецзасобів. В той же день, після проведення цих так званих «спеціальних заходів», очевидно з метою виправдання застосування сили та спеціальних засобів, засуджених під тиском змусили написати недостовірну інформацію про проведення в цей час загального обшуку, порушення ними правил поведінки при його проведенні, з зазначенням того, що обшук проводився у дозволений законодавством час. Наступного дня за фактом перевищення влади службовими особами ДКВС було розпочато кримінальне провадження.
З того часу до установи припинили допускати правозахисників та представників ЗМІ, а також і адвокатів, в зв’язку з чим були подані відповідні заяви до органів прокуратури про перешкоджання професійній діяльності адвокатів. Лише зі зміною керівництва установи, починаючи з 21 січня адвокатів, не більше одного одночасно, стали поступово допускати на її територію. Лікаря, який не входить до системи установ охорони здоров’я ДКВС, також не допустили до ОВК-25. Мали місце випадки перешкоджання діяльності представників Уповноваженого Верховної Ради України (https://times.kharkiv.ua/…/v-alekseevskoj-kolonii-prepyats…/).
Адвокати, які уклали угоди про надання правової допомоги засудженим, які поскаржились на незаконні дії адміністрації, направили повідомлення про вчинені проти засуджених кримінальні правопорушення до органів прокуратури та ДБР, в яких також просили застосувати до скаржників заходи безпеки.
У межах розпочатих кримінальних проваджень, починаючи з 9 січня, слідчими ДБР проводяться слідчі дії за участю засуджених, але адвокати, які мають угоди на здійснення представництва засуджених – потерпілих у кримінальних провадженнях, розпочатих за фактами перевищення влади і службових повноважень та катувань, – до участі у слідчих діях залучали лише двічі, в тому числі одного разу – поза межами ОВК-25.
Під час побачень з адвокатами більшість засуджених поскаржилась на отримання тілесних ушкоджень під час залучення 8 січня підрозділу ГШР у ОВК-25, в ході чого до них було застосовано фізичну силу та спеціальні засоби-кайданки (https://www.facebook.com/adkvsu/posts/512438049379623). За словами багатьох засуджених, в цей час їх всіляко принижували, зокрема примусили у спідній білизні повзти по східцях з зафіксованими за спиною руками, після чого протягом 10-12 годин лежати на підлозі.
Деякі з засуджених відмовились приймати участь у слідчих діях за відсутності адвоката, при цьому і дотепер їхні допити не проведені. За словами засуджених, частину з них оглядав судово-медичний експерт, інших засуджених експерти не оглядали. Допити засуджених проводились на території ОВК-25, при цьому, за інформацією від засуджених, перед допитом на них здійснювали тиск співробітники цієї установи, а у частині випадків останні також були присутні і під час самого допиту. Декілька засуджених вивезли в інші установи і допитали там.
17 січня співробітники оперативного підрозділу Північно-Східного міжрегіонального управління разом із співробітниками ОВК-25 під загрозою застосування фізичного насильства змусили засуджених, які написали заяви про вчинені злочини, написати письмові відмови від них. За цим фактом до ДБР подано повідомлення про примушення свідків та потерпілих від давання показань. 24 січня до адвокатів засуджених надійшла інформація, що адміністрація установи прослуховує розмови засуджених з адвокатами під час конфіденційних побачень та передає зміст їх спілкування засудженим, при цьому адміністрація намагається дискредитувати адвокатів перед засудженими.
У численних звітах і доповідях Уряд хвалиться створенням ДБР, як найвищим досягненням України у сфері боротьби з катуваннями, хоча розслідування катувань складає лише невелику частину діяльності ДБР. Зокрема, 25 червня 2019 року Уряд у своєму плані дій у справі групи «Каверзін проти України» поінформував Комітету Міністрів про роботу Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Національної академії прокуратури України над імплементацією принципів ефективного розслідування у національну адміністративну практику. Виходячи з ходу розслідування подій у ОВК-25, незважаючи на інформацію Уряду до відповідних міжнародних органів про величезну роботу в цьому напрямку, можна зробити висновок, що спеціальна методика розслідування злочинів, пов’язаних з катуванням та іншими формами жорстокого поводження, так і не була впроваджена у практичну діяльність органів досудового розслідування, зокрема ДБР, а «ефективне розслідування» скарг на катування існує лише у звітах і доповідях Уряду.
Зокрема, наявність територіальних управлінь ДБР тільки в семи містах України не лише ускладнює подачу заяви про кримінальне правопорушення до підрозділів ДБР, але й багаторазово погіршує оперативність комунікації учасників процесу зі слідчими, збільшуючи її строки щонайменше на тривалість доставки поштової кореспонденції. Зокрема, у випадку розслідування подій у ОВК-25 адвокати засуджених подали до підрозділу досудового розслідування клопотання про проведення слідчих діл виключно за їх участі, а також про ознайомлення з матеріалами досудового розслідування, але всі рішення за встановленими невідомо ким правилами оброблюються через процедуру реєстрації «звернень» адвокатів у Територіальному управлінні ДБР, розташованому у м. Полтава. Хоча група адвокатів, які співпрацюють з ГО «Харківська правозахисна група» докладають всіх можливих зусиль для надання правової допомоги засудженим, які поскаржились на катування та інші порушення з боку адміністрації ОВК-25, на теперішній час вони практично виключені з участі у досудовому розслідуванні, що не відповідає як стандартам ефективного розслідування, встановленим ЄСПЛ, так і рекомендаціям Стамбульського протоколу в аспекті забезпечення участі потерпілого та його представника у розслідуванні.
Декілька років за допомогою міжнародних партнерів в Україні ведеться діяльність з розробки методики розслідування скарг на катування з урахуванням міжнародних стандартів, зокрема Стамбульського протоколу, в т.ч. нових правил проведення судово-медичних експертиз у справах такого роду. Проте на практиці при оглядах засуджених у ОВК-25 експерт просто фотографував їх за допомогою мобільного телефону, без урахування міжнародних рекомендацій. Такі огляди проводились на території ОВК-25, тобто під повним контролем її адміністрації, без залучення юридичних представників засуджених, що явно не відповідає міжнародним підходам при розслідуванні справ такого роду та в майбутньому може поставити під сумнів достовірність результатів відповідних судово-медичних експертиз.
Окремий аспектом невжиття Урядом заходів для ефективного розслідування скарг на погане поводження є те, що в Україні і дотепер не притягаються до адекватної відповідальності відповідні керівники правоохоронних органів, які у своїй діяльності зобов’язані використовувати стаціонарні та портативні засоби відеореєстрації. Так у кожному випадку залучення ГШР до проведення «спеціальних заходів» в установах ДКВС, коли виникли питання щодо законності їх дій, були розпочаті кримінальні провадження, відсутні записи як стаціонарних відеокамер, так і портативних відеореєстраторів, хоча нормативними актами Міністерства юстиції передбачений обов’язок застосування останніх: персоналом виправної колонії – для фіксування правопорушення або інших подій, які відбуваються під час несення служби, зокрема під час застосування до засуджених заходів фізичного впливу та спеціальних засобів (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0766-18#n151), а особовим складом підрозділів ГШР – для документування протиправних дій засуджених, осіб, узятих під варту, та інших осіб (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0177-17).
На теперішній час немає інформації про те, що хоча в хтось з службових осіб, як ОВК-25, так і залучених для проведення «спеціальних заходів» 3 січня 2019 року бійців спецпідрозділів здійснював відеофіксацію подій 8 січня 2019 року. У поєднанні з інформацією ДКВС про непрацездатність стаціонарної системи відеоспостереження ОВК-25 в цей день можна дійти висновку про те, що відеофіксація не проводилась навмисно на вимогу певних керівників, і такі дії відповідних службових осіб містять ознаки склад окремого злочину, який підлягає розслідуванню. Оскільки відеозаписи подій з використанням сили та спеціальних засобів, в тому числі із залученням ГШР могли б дати однозначну відповідь щодо правомірності дій службових осіб ДКВС, уявляється, що відсутність належного реагування, зокрема шляхом притягнення до кримінальної відповідальності за таке керівників установ або щонайменше звільнення їх з органів ДКВС, а фактично на відкрите саботування службовими особами ДКВС виконання вимог українського законодавства стосовно використання відеофіксації у діяльності правоохоронців, впровадженої на імплементацію міжнародних механізмів запобігання катуванням, демонструє небажання відповідних державних органів отримувати можливі достовірні докази порушень закону. Якщо ситуацію з систематичним порушенням службовими особами правоохоронних органів, зокрема установ ДКВС, обов’язку здійснювати відеофіксацію подій на території установ не буде змінено, а в цьому конкретному випадку, як і у кожному випадку незабезпечення наявності відповідних відеозаписів, винні особи не будуть притягнуті до суворої відповідальності, не може бути й мови про те, що держава Україна має намір подолати таке ганебне явище, як катування.
Так чи інакше залишається сумним фактом те, що щонайменше з травня 2001 року з часу подій застосування підрозділів ГШР у Замковій виправній колонії (№58), щодо яких ЄСПЛ визнав порушення статті 3 Європейської конвенції у справі «Давидов та інші проти України», в Україні продовжується безкарне використання таких спецпідрозділів для залякування та незаконного покарання ув’язнених.
У відповідності до вимог ст.13 Конвенції проти катувань держава має вживати заходи для забезпечення захисту скаржника та свідків від будь-яких форм поганого поводження чи залякування у зв’язку із скаргою чи будь-якими свідченнями; аналогічні рекомендації містяться і у Стамбульському протоколі. У дійсності все відбувається навпаки, люди, які поскаржились на катування та погане поводження у ОВК-25, піддаються залякуванням, примушенню до відмови від скарг і т.і. На практиці саме в той час, коли десятки засуджених вперше набралися сміливості кинути виклик катам у погонах, органи державної влади, які за своїми обов’язками мали б проводити ефективне розслідування, забезпечити безпеку потерпілим (про що неодноразово просили адвокати у заявах про вчинені злочини до органів розслідування) дають можливість здійснювати тиск на потерпілих, у тому числі у зв’язку з проведенням слідчих дій на території ОВК-25, не створюють умов для реалізації права потерпілих на професійну правничу допомогу, обмежують права адвокатів на участь у кримінальному провадженні.
Проведення розслідування скарг в’язнів на катування та погане поводження у ОВК-25 є яскравою демонстрацією того, як тюремна система кинула всі свої ресурси на збереження режиму повного беззаконня, який базується на абсолютній покори ув’язнених шляхом систематичного приниження їх гідності, залякування аж до загрози їх життю, знущання та застосування жорстокого фізичного насильства з використанням витончених методів катувань, а органи розслідування внаслідок невміння та/або небажання проводять розслідування як це відбувається у випадках ординарних злочинів, без урахування його специфіки: з одного боку, особливої вразливості скаржників та свідків, існування реальної небезпеки для них, а з іншого, наявність широких можливостей для осіб, причетних до вчинення таких незаконних дій, та інших представників тюремної адміністрації перешкоджати розслідуванню.
Події у ОВК-25 – це слушна нагода для вжиття радикальних дій у боротьбі з катуваннями. Якщо в цьому випадку винні особи не понесуть заслужене покарання, а навпаки відбудеться помста тим, хто насмілився поскаржитись на тюремну адміністрацію, то у майбутньому в’язні можуть більше не насмілитись на груповий протест проти беззаконня. Це саме той випадок, коли держава мала б продемонструвати свою політичну волю на вирішення проблеми застосування незаконного насильства в діяльності правоохоронних органів.
Зараз питання вже більше не у тому, що саме відбувалося у ОВК-25 в минулому, а у тому, чи докладе держава зусиль радикально змінити ситуацію, чи таке ставлення до людей, зокрема до тих, хто відбуває кримінальне покарання, залишиться і далі, у тому, чи бажає наша держава довести, що вона дотримується загальновизнаних людських цінностей, готова приєднатись до європейського співтовариства справді, для чого дійсно має намір покінчити з катуванням своїх громадян перевертнями у погонах.
Я лише звичайний громадянин своєї країни, не наділений жодними владними повноваженнями, який в межах своєї професійної адвокатської та правозахисної діяльності багаторазово звертався до відповідних органів влади з приводу розслідування скарг на катування та інші форми жорстокого поводження, і це жодного разу не призвело до покарання винних осіб в Україні, а визнання порушень прав людини ЄСПЛ у справах окремих жертв таких злочинів та присуджена з держави Україна грошова компенсація лише підкреслюють гостроту проблеми катувань в нашій країні. Тому я звертаюсь до всіх Вас, як до осіб, які за своїми посадами маєте всі необхідні можливості та повноваження, з проханням розпочати реальну діяльність, направлену на викорінення цього ганебного явища з життя нашої країни, оголосити законну війну всім тим представникам влади, які вважають себе уповноваженими на фізичне панування над іншими людьми.
Стосовно конкретних подій у ОВК-25, з метою, наскільки це можливо після псування, втрати та знищення значної частини доказів, проведення максимально ефективного розслідування численних скарг засуджених на систематичне застосування до них незаконного насильства у цій установі,
прошу невідкладно забезпечити:
• заходи безпеки для тих засуджених, хто поскаржився на дії адміністрації;
• усунення перешкод для допуску правозахисників в цю установу відповідно до положень Кримінально-виконавчого Кодексу, забезпечення умов для їх спілкування з засудженими в умовах повної конфіденційності;
• контроль за ситуацією в установі шляхом постійної присутності в установі співробітників відповідних органів державного нагляду та представників суспільного контролю для забезпечення унеможливлення тиску на засуджених з боку адміністрації установи та інших службових осіб;
• повноцінну участь адвокатів у кримінальних провадженнях, розпочатих за фактами застосування до засуджених установи незаконного насильства, у відповідності до міжнародних стандартіви розслідування скарг на катування, в тому числі проведення усіх слідчих дій із засудженими, включаючи їх огляд судово-медичним експертом;
• фіксацію слідів застосування фізичного насильства до засуджених, у яких вони ще залишилися, судово-медичними експертами у відповідності до рекомендацій Стамбульського протоколу, в тому числі шляхом проведення додаткових медичних обстежень;
• щоденний огляд засуджених установи у присутності адвоката, з числа тих, які надають потерпілим правову допомогу у кримінальних провадженнях, медичний працівником установи а на прохання засуджених також іншим медичним фахівцем;
• розслідування у кримінальному провадженні факту незабезпечення наявності записів технічних засобів нагляду і контролю (стаціонарних камер відеоспостереження та портативних відеореєстраторів) та притягнення винних осіб до відповідальності.
З великою повагою,
адвокат Геннадій Токарев
