ГО «Захист в’язнів України» звертається до Офісу генерального прокурора, Уповноваженого Верховної рази з прав людини, Державного бюро розслідувань у зв’язку з фактами переслідування в’язнів, які надали свідчення про катування та неналежне поводження в Софіївській виправній колонії №45. Під час моніторингового візиту, який був проведений ГО «Захист в’язнів України (далі ЗВУ) та ГО «Харківська правозахисна група» (далі ХПГ), засуджені надали докази систематичних порушень прав людини, однак замість проведення справедливого розслідування, проти них розпочато кримінальні переслідування.
Події, що передували моніторинговому візиту
31 серпня 2024 року в Софіївській виправній колонії №45 стався масовий інцидент, викликаний тривалими знущаннями з боку адміністрації колонії та її помічників. Того вечора кілька засуджених, що виконували функції помічників адміністрації, будучи в стані алкогольного сп’яніння, побили одного з ув’язнених через борг за наркотики. Це призвело до масового невдоволення серед ув’язнених, які, самовільно покинувши свої дільниці, спрямувалися до місця подій, де відбулося побиття помічників адміністрації.
“Злодії в законі.” Як в Софіївській колонії (№45) працює злочинне угрупування
Під час моніторингового візиту 12 засуджених подали письмові заяви про систематичні злочини, що відбуваються в колонії, включаючи факти насильства та продажу наркотиків. Однак, замість розслідування цих злочинів і притягнення до відповідальності адміністрації установи, кримінальне провадження було спрямоване проти самих ув’язнених. Шістьом засудженим було висунуто обвинувачення за ст. 392 КК України (дезорганізація роботи установ виконання покарань), що передбачає до 10 років позбавлення волі. Водночас обставини багаторічної торгівлі наркотиками та побиття залишилися без належної уваги.
Звіт за результатами моніторингового візиту до Софіївської виправної колонії №45
Примусове переведення та переслідування свідків
Особливої уваги потребує ситуація з засудженими, які свідчили про катування, наприклад О. та С. Вони та ще 5 засуджених осіб, за рішенням Центральної комісії від 17.10.2024 року, несподівано були розподілені для подальшого відбування покарання до установ виконання покарань у Харківській області, попри те, що їхні родичі проживають у Дніпропетровській області. Харківські установи виконання покарань відомі своїми переслідуваннями засуджених, які співпрацюють з правозахисниками або подають скарги. Такі переведення часто мають репресивний характер і використовуються для тиску на свідків або скаржників.
Практика переслідування в’язнів переведенням в Харківські колонії не законна. Не припиняється вона через безкарність службових осіб, які фальсифікують матеріали під ст.10 КВК України ”Право засуджених на особисту безпеку” і направляють до Центральної комісії яка в свою чергу не досліджує матеріали а задовольняє переведення (так працює система). Цинізм у цьому всьому, що стаття 10 має працювати для захисту засуджених якщо виникає небезпека життю і здоров’ю, а в реальності нею користуються для створення небезпеки життю та здоров’ю.
До прикладу згадаємо випадок засудженого Т., якого перевели з Білоцерківської ВК-35 до Харківської установи нібито з міркувань безпеки, хоча жодної загрози його життю не було, що встановлено у судовому порядку, а рішення про переведення визнано незаконним. Також у Харківських установах часто застосовують ст. 391 КК України («злісна непокора вимогам адміністрації»), що дозволяє систематично переслідувати тих, хто намагається захищати свої права. Наприклад, засудженого К., якого переслідували після переведення з Бердянської виправної колонії до Харкова, вдалося виправдати тільки завдяки тривалій кропіткій роботі адвокатів. При цьому в боротьті правозахисників та адвокатів в відновленні прав в’язнів у судовому порядку ДКВС використовує державні ресурси, після програшу не витрачені кошти не повертаються назад і ненаступає відповідальність за незаконне переведення по статті 10.
ПЕРЕВЕДЕННЯ ЗАСУДЖЕНИХ або ПРОТИПРАВНЕ РІШЕННЯ!
Важливо зазначити, що переведення засуджених до іншого Міжрегіонального управління здійснюється виключно за рішенням Центральної комісії Департаменту з питань виконання кримінальних покарань, яка ухвалює рішення за ініціативою керівника Міжрегіонального управління. Нас дивує, що Центральна комісія ухвалює рішення про переведення без належного розгляду справи, навіть коли в матеріалах відсутня заява засудженого про забезпечення безпеки. Такі переведення можуть бути спрямовані на залякування або переслідування свідків, що також свідчить про втручання в кримінальне провадження.
Згідно з даними, у 2022–2023 роках до Темнівської виправної колонії №100 було переміщено 5 осіб, але вже у 2024 році ця цифра зросла до щонайменше 23 осіб. У Харківську ВК №43 за 2022–2023 роки було переміщено 7 осіб, тоді як у 2024 році ця кількість зросла до 23 осіб. Ця практика не тільки порушує права засуджених, але й
викликає занепокоєння серед правозахисних організацій, які розглядають такі переміщення як метод психологічного тиску і посилення контролю з боку адміністрації колоній.
З огляду на вищенаведене, ми звертаємось з вимогою:
- Перевірити законність рішення Центральної комісії Департаменту з питань виконання кримінальних покарань від 17.10.2024 року. Чи не є це втручанням у хід кримінального провадження і спробою тиску на свідків, які надали свідчення про катування?
- Перевірити, чи переведення зазначених осіб до установ Харківської області відповідає вимогам ст. 10 Кримінально-виконавчого кодексу України, зокрема, чи подавали вони відповідні заяви на забезпечення їхньої безпеки, або це є формою покарання за їх співпрацю з правозахисниками.
- Забезпечити захист прав засуджених, які стали свідками злочинів та співпрацюють з правоохоронними органами, шляхом припинення переслідувань та втручання в кримінальні провадження, пов’язані з цими подіями.
