Українська влада визнала факт депортації та переміщенні без згоди та із застосуванням примусу, осіб, які за вироками судів були засуджені та відбували покарання в установах виконання покарань Херсонської та Миколаївської області.

Водночас, влада не поспішає повертати наших громадян! В чому причини?

Як відомо, у період з 03.11.2022 року по 06.11.2022 року майже всіх засуджених/ув’язнених з пенітенціарних закладів Херсонської та Миколаївської областей, які перебували під окупацію, масово почали депортувати до російської федерації. За нашими підрахунками – це близько 1800 – 2000 тисячі в’знів, із них близько 1000 осіб хворі в тому числі 384 особи хворих на туберкульоз, які знаходились на лікуванні в ГВК №7 та СВК №5, та 704 особи які перебували на лікуванні у багатопрофільній лікарні в ДВК №10.

По цьому факту відкрито кримінальне впровадження, стосовно Євгена Соболєва, який очолював створений окупаційною владою орган  “Управління федеральної служби виконання покарань Херсонської області” та наказав депортувати ув’язнених на територію Росії. До цього Євген Соболєв очолював Північну виправну колонію №90 у м. Херсон, але зрадивши присязі на вірність народу України перейшов на бік ворога та почав співпрацювати з окупантами.

Зокрема, в рамках кримінального провадження № 12022230000095312 від 04.11.2022 року триває розслідування щодо фактів примусового вивезення представниками окупаційної влади та військовослужбовцями ЗС РФ до АР Крим або російської федерації засуджених осіб з місць позбавлення волі Херсонської та Миколаївської області.

В результаті спільних зусиль ГО “ЗВУ”  з правоохоронними органами, 04 липня 2023 року  Соболєву Є.О. повідомлено про підозру  за ст. 438 КК України, згідно якої «за попередньою змовою з невстановленими особами керівного складу органів виконавчої влади, силових структур та ЗС РФ віддав наказ про вчинення інших порушень законів та звичаїв війни, які полягали у депортації та переміщенні без згоди та із застосуванням примусу осіб, що перебувають під захистом, з Херсонської області до Російської Федерації та до тимчасово окупованої нею території України, чим порушив вимоги ст.ст. 49,146,147 Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, та ст. 85(4)(а) Протоколу 1».

Євген Соболєв. Фото з відкритих джерел

Депортація проходила у вигляді конвоювання громадян України до пенітенціарних закладів на території країни окупанта де вони утримуються на підставі рішень українських судів. Відомо, що на даний час українські в’язні знаходяться щонайменше у 10 виправних колоніях на території російської федерації, зокрема №2, №11, №5, №14 Краснодарського краю та установах виправна колонія №19, №26 Волгоградської області, колонії Володимирської області тощо.

Як розповів нам один з в’язнів який на момент вторгнення росіїї в Україну  знаходився на лікуванні у спеціалізованій туберкульзній лікарні №7 в ДУ “Голопристанська виправна колонія (7)”, та якого  після звільнення нам вдалося повернути в Україну: “В воронках по 30 человек, ну это мы больные самые последние ехали, а здоровые, там трамбовали их сколько влезет , у меня место было, там два боксика по 15 человек.  Я уже тогда начал ходить. Лекарство с собой мне не дали. Врачи сказали, что дали, а нам русские сказали, что ничего не дали. Мы часов 7-8 , может даже 10 до Севастополя ехали, в Севастополе нас выгрузили, переночевали. Есть пока ехали не давали, в туалет ходили в бутылки. Воды тоже не давали. Мы стояли ещё долго, часов 10 примерно. Приехали в Севастополь, приняли жёстко, били, коридор, гнали нас, если медленно идёшь. Нас выгрузили , всех поставили к стенке, вещи на пол, и пофамильно называют, и показывают туда и бегом и кто бежать не может попадало по спине, мне раза 4 попадало, раза 3-4 попало, это на первом этаже, и на втором этаже когда я уже присел потому что дышать не мог они меня ещё там пару раз ударили, я говорю я дышать не могу, они мне всё, сиди, все стояли“.

Родичи в’язнів оббивають пороги державних установ, щоб ті допомогли повернутися додому тим, кого незаконно депортувала росія. Але їм відмовляють у допомозі.

Як свідчить практика, визволенням українських займаються  громадські організації. До сих пір на державному рівні не створено єдиного механізму повернення наших співгромадян з рашистської неволі.

Справа в тому, що наших в’язнів в росії випускають із виправних колоній. Потім їм засуджують за незаконний перетин кордонів російської федерації, штрафують на дві тисячі карбованців, а потім утримують у центрах тимчасового утримання іноземних громадян (ЦВСІГ). Нашим ув’язненим там наполегливо рекомендують приймати громадянство росії та отримувати російські паспорти, які видаються без проблем всім охочим. У більшості наших в’язнів відсутні документи. У них немає паспортів та посвідчень, які підтверджують їх особу та громадянство. І якщо вони опиняються за парканом місць позбавлення волі, то не маючи грошей та документів, не мають ніякої можливості повернутися на Батьківщину. Росіяни навіть дають їм перетнути свій кордон, але далі всі кордони закриті.

У колишніх засуджених, у яких є паспорт громадянина України, російська влада з цих Центрів відвозить на кордон з Грузією або Латвією, інших громадян України, які не мають документів, що посвідчують їх особу, продовжують утримувати в Центрах тимчасового утримання нелегальних іммігрантів. Таким чином, вони не можуть повернутися на батьківщину.

Сьогодні близько 70 громадян України, колишніх засуджених депортованих з Херсонської області, які відбули покарання, не мають паспорта громадянина України, перебувають в російських Центрах тимчасового тримання іноземних громадян та не можуть повернутись в Україну.

До ГО «ЗВУ» звернулись колишні засуджені, які на часі утримують в «Центр тимчасового утримання іноземних громадян Відділу МВС Росії по Гулькевицькому району», що розташований по  вул. Шкільна, 5, Новоукраїнське, Краснодарський край, Росія, 352165. 

Частина із цих осіб важко хворі (ВІЛ, Гепатит, Туберкульоз) і не отримують необхідного лікування в росії.

Ці особи не можуть бути прийняті третьою державою так як не мають при собі документа щоб ідентифікував їх особу. Крім того більшість з них не має родичів.

Подальше утримання вищевказаних осіб в Росії є свавільним позбавленням волі, що підпадає під категорії I (відсутність будь-якої правової підстави, що виправдовує позбавлення волі) та V (дискримінація за ознакою етнічного походження та громадянства жертв) за класифікацією, застосованою Робочою групою з безпідставних затримань.

Це питання мала вирішити Постанова КМУ від 21 жовтня 2022 р. № 1201 “Про реалізацію експериментального проекту щодо оформлення на території України посвідчення особи на повернення в Україну”, яка надавала змогу рідним, а разі їх відсутності МІНІНТЕГРАЦІЇ отримати посвідчення на повернення в Україну при перебуванні особи, що має повертатись, за межами України. Після отримання цього посвідчення громадяни України могли б повертатись в Україну через треті країни.

Проте в квітня 2023 року прийняли постанову КМУ від 18 квітня 2023 р. № 339. Пункт  5 цієї постанови вніс наступне застереження «Державна міграційна служба здійснює оформлення посвідчення особи на повернення в Україну відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2022 р. № 1201 “Про реалізацію експериментального проекту щодо оформлення на території України посвідчення особи на повернення в Україну” (Офіційний вісник України, 2022 р., № 85, ст. 5281) депортованим після 24 лютого 2022 р. на територію держави-агресора громадянам України або особам, визнаним Україною особами без громадянства, або особам без громадянства, які постійно проживають в Україні, свободу пересування яких не обмежено/не було обмежено, у тому числі на території держави, яка визнана державою-агресором, і яких змусили залишити або покинути своє місце проживання шляхом виселення або інших примусових дій з території, на якій вони законно перебували.», що унеможливило отримання громадянами України, які знаходяться в росії в Центрах тимчасового утримання нелегальних іммігрантів посвідчення на повернення в Україну.

Таке застереження прямо порушує ч. 2 ст. 33 Конституції України та ч. 2 ст. 3 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно яких громадян України не може бути позбавлено права в’їзду на територію України, а отже повинна бути негайно скасована.

Враховуючи той факт, що громадяни України, які були депортовані окупантом на його територію та поміщенні в центри для нелегальних мігрантів, не можуть повернутися в Україну через п. 5 Постанови КМУ від 18 квітня 2023 р. № 339 ми  звернулись до органів влади, та вимагаємо:

• Негайно відновити видачу посвідчень на повернення в Україну для громадян України свободу пересування яких обмежено/було обмежено, у тому числі на території держави, яка визнана державою-агресором (поміщено в Центри тимчасового утримання нелегальних іммігрантів )
• Негайно скасувати п. 5 Постанови КМУ від 18 квітня 2023 р. № 339
• Невідкладно організувати Робочу групу із зацікавленими сторонами для швидкого повернення громадян України на батьківщину, яких окупанти утримують в Центрах тимчасового утримання нелегальних мігрантів.

Міністерству з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України:

• Негайно вжити заходів для повернення громадян України яких окупанти утримують в Центрах тимчасового утримання нелегальних мігрантів.
• Негайно звернутися до ДМС про видачу посвідчення на повернення в Україну для громадян України, яких окупанти утримують в Центрах тимчасового утримання нелегальних мігрантів, із доданого списку.
• Звернутися до уряду Латвії або  інших країн для вжиття спільних дій, зокрема отримання дозволу зазначеним громадянам України для перетнути кордон для повернення в Україну.

До звернення ми додаємо копію рішення ДМС щодо відмови у видачі посвідчень на повернення в Україну на підставі п. 5 Постанови КМУ від 18 квітня 2023 р. № 339 для громадянина України, якого були депортували окупанти на територію окупанта та утримують в центрі для нелегальних мігрантів. Через таку відмову він не може повернутись на територію України.

«Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну».

«Нікого не може бути позбавлено права в’їзду  на  територію держави, громадянином якої він є».

#правозахист