Тисячі громадян досі залишаються за ґратами — і не тому, що вони порушники закону. Їх утримують лише тому, що система не встигає за своїми ж власними змінами.
Верховний Суд 7 жовтня 2024 року нарешті виніс висновок у справі № 278/1566/21, підтвердивши, що Закон № 3886-IX, який декриміналізував певні правопорушення, тепер скасовує їх кримінальну протиправність. Здавалося б, чудова новина для тисяч засуджених, які тепер замість в’язниці могли б просто отримати адмінпротокол. Але реальність, як завжди, не поспішає наздоганяти юридичні теорії.
У теорії все просто: Закон декриміналізує, суди переглядають справи, засуджені виходять на волю. Але не тут-то було. Станом на 20 вересня 2024 року близько 3113 осіб продовжують відбувати покарання за дії, які вже не вважаються кримінальними. Із них лише 1840 справ потрапили до судів. Ухвалені рішення про звільнення — аж 86. Ви не помилилися, лише 86 людей з декількох тисяч. І тут виникає питання: що так повільно працює — суди чи калькулятори, якими вони рахують ці неоподатковувані мінімуми?
Можливо, ми просто не розуміємо всієї величі цього процесу? Чи то система так любить бюрократію, що відпускати засуджених на свободу стало надто складним завданням? Закон № 3886-IX мав зворотну дію в часі — це означає, що люди, які вже отримали вирок, повинні бути звільнені. Але система, схоже, взяла перерву на каву і забула повернутися.
І це не просто цифри на папері — це реальні люди, які чекають у тюремних камерах, поки суди нарешті згадають про їхнє існування. Можливо, варто запитати, як це взагалі можливо, що тисячі людей утримуються без правових підстав? Чи це таке нове поняття в юриспруденції: кримінальне правопорушення сьогодні — адміністративне завтра, але сидіти будеш, поки ми не наберемося натхнення щось зробити?
Звісно, суди перевантажені, адвокати мають купу справ, а держава має свої пріоритети. Але ось проблема: якщо люди сидять у в’язниці без підстав, це не просто бюрократичний момент, це порушення їхніх прав. І хоча Закон № 3886-IX мав стати кроком вперед, його виконання нагадує марафон на місці — всі біжать, але ніхто нікуди не рухається.
Залишається сподіватися, що система все ж знайде спосіб “швидше” обробляти ці справи.
