4 листопада 2026 року Європейська комісія оприлюднила черговий щорічний звіт щодо України в межах Пакета розширення Європейського Союзу. Документ містить оцінку стану виконання реформ, дотримання основоположних прав людини та наближення українського законодавства до стандартів ЄС.
Для ГО «Захист в’язнів України» особливий інтерес становить питання захисту українських засуджених, яких російські окупаційні сили депортували до рф або примусово перемістили з установ виконання покарань на тимчасово окупованих територіях.
У звіті за 2025 рік Європейська комісія прямо звернула увагу на необхідність забезпечення таким особам рівного доступу до державної допомоги, компенсації, реабілітації та визнання їхнього статусу потерпілих.
Тоді ми окремо звернули увагу на положення, викладене на сторінці 48 звіту Єврокомісії за 2025 рік:
«Підхід української влади до деяких категорій жертв воєнних злочинів потребує перегляду. Важливо забезпечити, щоб класифікація злочинів не ставала перешкодою для отримання підтримки. Зокрема, після звільнення українських ув’язнених, депортованих з окупованих територій до Росії, вони повинні мати такий самий доступ до допомоги та послуг, як і інші категорії жертв — до гуманітарної допомоги, фінансової компенсації, реабілітації та офіційного визнання статусу жертви».
Ця рекомендація має принципове значення, адже йдеться про громадян, які на момент окупації відбували покарання за вироками українських судів, але згодом стали потерпілими від незаконного переміщення та інших порушень міжнародного гуманітарного права.
Попередній статус засудженого не позбавляє людину права бути визнаною потерпілою від воєнного злочину та отримати відповідний захист.
Проте минув рік, а рекомендація Європейської комісії так і не отримала належного практичного втілення.
У новому звіті Європейська комісія знову звертається до проблем забезпечення прав потерпілих від злочинів.
Зокрема, на сторінці 48 документа зазначено:
«Деякі категорії потерпілих від воєнних злочинів продовжують стикатися з труднощами в отриманні статусу потерпілого та доступі до відповідних пільг і допомоги».
Єврокомісія також констатує, що українське законодавство про права потерпілих не повністю відповідає Директиві ЄС про права потерпілих та Директиві щодо компенсації потерпілим від злочинів. Окремо наголошується на необхідності створення загального доступного механізму відшкодування шкоди потерпілим від умисних насильницьких злочинів.
Однак на відміну від 2025 року, у звіті за 2026 рік немає окремої згадки про українських засуджених, депортованих до Російської Федерації.
Відсутність такої згадки не означає, що Європейська комісія відмовилася від своєї попередньої позиції. Водночас вона залишає відкритим питання, чи було виконано рекомендацію 2025 року та які конкретні заходи вжила Україна для захисту цієї категорії постраждалих.
Чинне українське законодавство досі не забезпечує належного механізму визнання статусу осіб, які до окупації відбували покарання за вироками українських судів, а згодом були примусово переміщені або депортовані Російською Федерацією.
Закон України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей» не виокремлює цю категорію постраждалих, що створює перешкоди для встановлення відповідного статусу та отримання передбачених законом гарантій.
Більше того, 24 грудня 2025 року Кабінет Міністрів України ухвалив постанову №1775, якою затвердив Порядок проведення першочергових заходів з підтримки цивільних осіб, постраждалих у зв’язку з позбавленням особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.
Абзац третій пункту 3 цього Порядку прямо передбачає, що першочергові заходи підтримки НЕ проводяться щодо осіб, які відбували покарання на тимчасово окупованій території України або території держави-агресора за обвинувальними вироками судів за злочини загальнокримінальної спрямованості.
Таким чином, після рекомендації Європейської комісії щодо забезпечення рівного доступу депортованих засуджених до державної допомоги український уряд закріпив нормативне обмеження, яке безпосередньо зачіпає цю категорію постраждалих.
Водночас у Національній стратегії у сфері прав людини до 2035 року, затвердженій Указом Президента України №1038/2026, проблема депортованих засуджених також не отримала належного окремого відображення.
ГО «Захист в’язнів України» подавала відповідні пропозиції під час опрацювання проєкту Стратегії. Однак у затвердженій редакції операційної цілі 21, присвяченої захисту осіб, позбавлених особистої свободи внаслідок збройної агресії, не визначено конкретного завдання щодо усунення законодавчої прогалини стосовно цієї категорії громадян.
Отже, проблема, на яку Європейська комісія прямо вказала у 2025 році, залишається невирішеною як на законодавчому, так і на рівні стратегічного планування державної політики.
ГО «Захист в’язнів України» з 2022 року документує випадки депортації та примусового переміщення засуджених із захоплених російськими військами українських установ виконання покарань, надає правову допомогу та сприяє поверненню громадян України.
Частина цих людей навіть після завершення строків покарання не має можливості самостійно повернутися в Україну. Вони опиняються в російських центрах тимчасового утримання іноземних громадян, залишаються без належних документів та доступу до ефективної консульської допомоги.
Після повернення виникає необхідність відновлення документів, отримання медичної та психологічної допомоги, забезпечення житлом, соціальної адаптації та відшкодування завданої шкоди.
Окремою проблемою залишається зарахування строків фактичного перебування в місцях несвободи під контролем Російської Федерації та правове врегулювання наслідків незаконного переміщення.
Водночас депортація засуджених є предметом кримінальних розслідувань. Зокрема, у Херсонському міському суді розглядаються три кримінальні справи, пов’язані з примусовим переміщенням та депортацією засуджених із Херсонської області, у яких адвокат ГО «Захист в’язнів України» Володимир Куценко представляє інтереси потерпілих.
Однак визнання людини потерпілою у кримінальному провадженні не означає автоматичного отримання спеціального правового статусу та доступу до державної підтримки.
Кримінальне переслідування винних осіб і забезпечення прав потерпілих — взаємопов’язані, але різні завдання. Людина не повинна чекати завершення багаторічного судового розгляду, щоб отримати необхідну допомогу та реабілітацію.
Засуджені, яких Російська Федерація незаконно депортувала або примусово перемістила з окупованих територій України, не повинні залишатися невидимою категорією потерпілих.
Їхнє право на захист не залежить від того, чи згадано їх окремо в черговому міжнародному звіті.
А рекомендація Європейської комісії, надана у 2025 році, потребує конкретної відповіді української держави: що зроблено для її виконання та коли депортовані українські засуджені отримають належний правовий статус і державну підтримку?
Читайте також:
Права людини та верховенство права: чому Єврокомісія розкритикувала тюремну реформу України
