Станом на 24 лютого 2022 року в Голопристанській виправній колонії № 7 на Херсонщині перебувала 231 особа. На території установи діяла спеціалізована туберкульозна лікарня, де лікували засуджених із тяжкими формами захворювання. Для багатьох із них щоденний прийом препаратів був питанням життя і смерті.
Із початком повномасштабного російського вторгнення колонія опинилася під окупацією. Разом із нею заручниками обставин стали й засуджені, серед яких були тяжкохворі люди, які не могли самостійно залишити установу, отримати необхідні ліки або звернутися по допомогу.
Під час окупації погіршилися умови утримання, виникли проблеми з харчуванням і медичним забезпеченням. Для людей із туберкульозом, які потребували безперервної терапії, це створювало особливу небезпеку.
Один із засуджених, свідчення якого задокументувала ГО «Захист в’язнів України», потрапив до спеціалізованої лікарні ще в лютому 2022 року. У нього діагностували відкриту форму туберкульозу та призначили курс лікування тривалістю 22 місяці. Пройти він встиг лише близько трьох.
З 3 по 7 листопада 2022 року російські окупаційні сили організували примусове вивезення засуджених із колонії. Чоловік намагався забрати із собою протитуберкульозні препарати, необхідні для продовження лікування. Однак, за його свідченням, йому цього не дозволили.
Людину, яка потребувала тривалого лікування, вивезли зі спеціалізованої лікарні без необхідних препаратів.
Хворих на туберкульоз перевозили разом зі здоровими засудженими. Для людей із заразними формами захворювання такий спосіб транспортування створював додаткові ризики, а відсутність належної наступності лікування могла мати тяжкі наслідки.
Після прибуття до російської установи чоловік виявив, що з його медичної картки зникли окремі сторінки. Призначену раніше схему лікування змінили. Чи врахували при цьому результати попередніх обстежень, прийняті препарати та особливості захворювання — невідомо.
Для хворого на туберкульоз втрата медичної документації та переривання лікування можуть означати прогресування хвороби, ускладнення терапії та розвиток додаткової лікарської стійкості.
Історія цього чоловіка показує значно ширшу проблему. На момент окупації в Голопристанській колонії перебувала 231 особа, серед яких були засуджені, що потребували спеціалізованої медичної допомоги. Їхнє подальше примусове переміщення відбувалося в умовах, коли вони не могли самостійно подбати про своє здоров’я або відмовитися від перевезення.
Російські окупаційні сили вивозили українських засуджених, зокрема пацієнтів туберкульозної лікарні. За задокументованими свідченнями, під час переміщення не завжди забезпечувалася безперервність лікування, а медична документація могла втрачатися.
Людей вивозили з лікарні, не давши можливості забрати необхідні препарати. Хворих перевозили разом зі здоровими. Лікування, від якого залежало їхнє життя, опинялося під загрозою.
ГО «Захист в’язнів України» документує свідчення засуджених, примусово переміщених із Голопристанської колонії та інших установ на окупованих територіях. Ці матеріали мають значення не лише для встановлення обставин депортації, а й для розслідування її наслідків для життя та здоров’я потерпілих.
Міжнародне гуманітарне право забороняє незаконну депортацію захищених осіб з окупованої території та зобов’язує забезпечувати необхідну медичну допомогу людям, які перебувають під контролем держави-окупанта.
Примусове переміщення тяжкохворих засуджених без належного забезпечення лікування потребує розслідування та правової оцінки як можливе порушення міжнародного гуманітарного права, зокрема в контексті воєнних злочинів.
За кожним перерваним курсом лікування стоїть людина, яка не могла відмовитися від депортації, самостійно отримати ліки чи захистити власне здоров’я.
Вони вже були позбавлені свободи за вироком суду. Але ніхто не мав права позбавляти їх шансу на одужання.
