НЕБЕСА НА КРАНТИНІ?

Автор: Олег Цвілийon: 03 Грудня, 2020Рубрика: ГО «ЗАХИСТ В'ЯЗНІВ УКРАЇНИ»Немає КоментарівПереглядів: - 60

Поділитися с друзями:

Як казав великий драматург Вільям Шекспір: «Увесь світ -театр …», то під час пандемії весь світ – в’язниця. Карантинні заходи – це обмеження прав і свобод громадян. У всьому світі люди відчули, як це, коли тебе обмежують у свободі. Дійсно приємного у цьому мало. Але, що тоді говорити про карантинні заходи в місцях позбавлення волі. В Україні тільки через дев’ять місяців карантину, чинна влада нарешті дозволила побачення для ув’язнених з їх родичами. Порядок їх проведення буквально вчора озвучили чиновники міністерства юстиції. Але є ще одна дуже важлива проблема, яка потребує негайного вирішення. Це порядок діяльності Церкви в місцях позбавлення волі під час карантину, пов’язаного з пандемією COVID-19. Слід уточнити, що Церква на свободі і Церква у в’язниці – це дуже різні речі. Значення діяльності священнослужителів в місцях позбавлення волі у рази вище, ніж в повсякденному житті звичайних громадян. І це стосується навіть не стільки релігійних потреб самих ув’язнених, як у суті діяльності самої пенітенціарної системи України. Останні роки з міністерства юстиції гучно лунає теза про те, що в нашій державі взято курс перетворити пенітенціарну систему з каральної у виключно виправну. І в цій справі без Церкви просто ніяк не обійтися, бо спасіння душ і навернення на шлях праведний грішників – це їх прямий обов’язок. Всі це розуміють. У кримінально-виконавчої служби заради організації такого богоугодної справи навіть організована Душепастирська Рада, яка модерує взаємини релігійних організацій в місцях позбавлення волі, а так само здійснює моніторинг стану дотримання в установах виконання покарань і слідчих ізоляторах права на свободу світогляду і віросповідання. Слід згадати, що право на свободу совісті та віросповідання, є найважливішим конституційним правом усіх громадян України. І ніякий карантин цього права і самої Конституції не має сили відмінити. Проте, з березня 2020 року діяльність релігійних організацій в місцях виконання покарань паралізована. Невже і Небеса вже на карантині? Ну, це навряд. Це швидше за все карантин на діяльність мозку в головах чиновників Мін’юсту. Як зараз стало модно говорити, такий собі інтелектуальний локдаун. А чому так відбувається? Все дуже просто. Завжди легше заборонити, ніж врегулювати. А щоб врегулювати, треба включити мізки. Але це часто непідйомна праця для наших пожирачів грошей платників податків.

Дивна так само позиція керівників релігійних об’єднань. Якось дуже смиренно вони прийняли заборону на проведення богослужінь та іншої душепасторской діяльності на час карантину в місцях позбавлення волі. Таке відчуття, що їм навіть дуже комфортно скинути з себе відповідальність перед Богом за порятунок душ ув’язнених. Принаймні ніде немає їхнього офіційного звернення з цього приводу або хоча б публічного обговорення цієї проблеми. Але є надія, що церкви прокинуться до Різдва, або хоча б до Великодня.

Насправді карантин загострив багато проблем, пов’язаних з дотриманням прав людини, які роками ніяк не вирішуються в пенітенціарній системі. Наприклад, давно пора вирішити всі питання з діяльністю тюремних капеланів. У нормальних цивілізованих країнах це є штатна одиниця в тюрмах. Капелан не може бути вічним волонтером. Принаймні це не професійно. Скільки ще десятиліть буде потрібно, щоб врегулювати це питання в Україні? Невже це так складно?

Поки питання не вирішуються, то страждають самі ув’язнені. І в цій справі від них мало, що залежить. Це у владі уповноважених чиновників. Але вони схоже зараз більше стурбовані розпродажем колоній.

В Євангелії від Луки Ісус Христос говорить: «Кажу вам, що так само на небі радітимуть більш за одного грішника, що кається, ніж за дев’яносто дев’ять праведників, що не потребують покаяння.»

Як ви думаєте? Чи довго на Небесах Бог буде терпіти безрадісні дні?